Love Story про Аполлона 18+ (ФОТО)
Не всі любовні історії завершуються так трагічно, як здається на перший погляд
Цього разу до нашої редакції надійшов такий лист від Олени Кузьмич:
Ми знаємо один одного так давно, що, здається, минуло ціле століття - день за днем, година за годиною... Та це нічого не змінює, бо таки знайти можливість, щоб просто розказати про нас - надзвичайно складно. Бо тоді доведеться пережити все знову - день за днем, година за годиною. Не просто пережити, а відчути. Це майже неможливо, бо елементарні спроби встановити хронологію губляться у суперечностях, які породжує не час і не пам'ять.
Їх творить серце і дивні відчуття - спокій, захоплення, образа, закоханість, ненависть, бажання, відраза, сум, мрія, впевненість, тривога і... збентеженість.
Та головне не це, бо я пам'ятаю все до найменшої дрібнички - елементи твого одягу, зміни зачіски і фігури. Твоє тіло. Воно, саме воно, виринає з глибини пам'яті, коли мова заходить про тебе.
Перша асоціація з тобою - фігура. Вона змінювалася поступово - від дитячо-підліткового тіла - до спортивно-атлетичної подоби древньогрецького бога, а далі - до звичайного, дещо тренованого юнака і, врешті, - справжнього чоловіка. Проста, широкоплеча постать і досі у мене перед очима і буде так доти, доки ти не зникнеш з мого життя. Доки я не викину тебе з пам`яті. Саме твоє тіло завжди притягувало мене. Воно – магніт, дії якого я не можу опиратися. Можу пробачити тобі все, лиши мені тільки одне - можливість доторкнутися до нього.
Бачу, як ти йдеш після нашої останньої зустрічі. Я сиджу на вулиці, а ти прямуєш кудись у далечінь. Йдеш впевнено і рішуче. І чомусь мені стає надзвичайно боляче. Ти йдеш додому, до себе додому. Тоді знову згадую одну із наших прогулянок, коли бездумно блукаючи містом, у мозку раптом прокидається здоровий глузд.
Твій дім міг стати моїм. Міг, аби ти впустив мене туди і в своє серце. Міг би, аби мені вистачило духу переступити поріг не як гості, а як справжній покровительці його власника. Все могло б у нас бути. Але... Досі нічого не складається. Ми не можемо по-справжньому зрозуміти...
Нам просто добре разом, хай це буває не часто.
- Скільки ми вже знайомі?
- Давно чи недавно, все відносно...
- І за стільки часу жодної конкретики...
- Мені час, я зателефоную…
Ці фрази спершу видаються оманою - ти знаєш. Але знову з'являєшся, хай минає не день, не два, а місяць чи півроку. І все. Ніякої відповідності. Тиша. Ми знову говоримо, сперечаємося, я щось намагаюся довести, а ти, як завжди, лише усміхаєшся. У цій зрадницькій посмішці тонуть всі мої доводи, всі аргументи, вся злість та ненависть. Я перебуваю під твоєю владою.
Живу від миті до миті, від зустрічі до зустрічі, від розмови до розмови. Спокійно забуваю твоє існування, а потім, враз - блискавка - ти виринаєш нізвідки. І все починається знову.
- Чому я не можу відмовитись від тебе стільки років?
Відповідь на це питання, все-таки, бажана та, мабуть, потрібна. У першу чергу - мені. Але її немає. Ти не можеш її дати, не можеш пояснити. А я не намагаюся з тебе цього витягнути. Ти ніколи не пояснював, не поясниш і навіть не збираєшся цього робити. Мабуть, тобі просто не вистачає слів, чи вони настільки прості, що не варті стількох років чекання. Чекання невідомого, чи, мабуть, твоєї появи.
Звикаю і спокійно сприймаю думку про те, що колись все стане на свої місця, і ти більше не з`явишся у моєму житті. У мене не виникне бажання тебе повернути. І просто не виникне, коли ти будеш поруч. Спочатку мине місяць - та хіба це термін. За тим мине рік, другий - такими паузами нас не здивуєш. Третій, п'ятий... А ти так і не з`явишся. Не напишеш смс, не зателефонуєш, не спиниш на вулиці. І я не привітаю з днем народження річного мовчання, і не наберу твій номер, коли мені набриднуть всі інші чоловіки, чи не нападе депресія. Я не шукатиму тебе, коли не зможу «вичавити» з себе путнього слова, аби зіпсувати ним аркуш паперу, не лікуватиму тобою творчу кризу. Ні, я навіть перестану з усмішкою проходити повз твій будинок та опускати очі при згадці про твою вулицю. Я рідше буду згадувати ті відчуття польоту, коли ти мене кохав, коли ділився зі мною тим коханням. Я житиму далі без тебе. А ти без мене. Та це буде колись. Якщо буде взагалі...
Проект Love Story на Радіо Трек завершився, після 16:00 години ми вже не приймаємо нових листів. Переможців дізнаємося вже завтра.
У вівторок, 14 лютого, ми визначимо щасливчиків, які виграють романтичну вечерю у ресторані БарМаки.
У зв’язку з тим, що саме останніми днями активність учасників значно зросла, ми опублікуємо усі історії впродовж тижня. Але вам не варто переживати
Усіх учасників ми включимо у розіграш.
До речі, усі учасники гарантовано отримають призи від Радіо Трек.
Нагадаємо, участь у проеті взяли: Людмила Савонькіна, Ксенія Юрченко, Ірина Цвенюк, Яна Немчінова, Ірина Яцюк, солістка гурту «Platina» Вікторія Васалатій, Ніна Цоуфал, голова Рівненськох обласної організації Національної спілки письменників України Ірина Баковецька, Анастасія Нищенко, багатодітна сім`я Анни та Василя Котеля, Іван та Іванка, Алевтина та Вадим, Леся та Сергій, Лариса Голуб, Руслан та Людмила Величко, Дарія Кондрашова, Віктор Булига, Оленка Палій.
Дякуємо усім за участь і бажаємо всім удачі!
І кохання.
Радіо Трек: НОВИНИ
