«Про те, що чоловік на війні, я дізналася, коли востаннє поїхав на схід», - дружина загиблого в АТО Олега Тарасюка

Днями з нагоди загибелі Олега Тарасюка на його могилі на кладовищі «Нове» у Рівному провели заупокійне богослужіння

Олег Тарасюк - середній син у матері. Батько двох дорослих дітей. Дідусь трьох онучок. Підприємець: торгував сільськогосподарською технікою. Розводив рибу в рідному селі Курозвани Гощанського району, орендував та облагородив там два ставки. Співпрацював з фермерським господарством «Гітас». Був спонсором однойменної футбольної команди “Гітас”. Добровольцем пішов на схід. Солдат, командир рівненської розвідгрупи Добровольчого українського корпусу «Правого сектору». Загинув у 45 років о 17-й годині 10 серпня 2014 року від кулі снайпера в бою біля Іловайська Донецької області.

Спогади дружини Ірини Тарасюк: 

Сім'я і діти — це було для нього все. А як внуки з'явилися, то взагалі - трусився над ними. Як буває за кордоном, телефонує і в першу чергу питає, як вони. Ніколи голос не підвищив на внуків. "Скажи, щоб вона такого не робили”, - просить мене. “То скажи сам”. А він: “Ні. Я не хочу бути поганим”.                                                     

Я за ним була, як за кам'яною стіною. Це був щит для всієї сім'ї. Він дозволяв мені бути домашньою жінкою, виховувати дітей, бо це для нього було найголовніше. У нас була ідеальна сім’я. Бо Олег не давав виникати суперечкам. Навіть як діти сварилися, швидко гасив конфлікти. Не бувало у нас, щоб тижнями не розмовляли, як буває в деяких сім’ях.

Любив щось приємне робити. Їде звідкись, телефонує: «Зустріньмось десь у центрі». «Ти ж з речами, з дороги”, - шкодую його. Але він наполягає. Йду в центр. Ідемо у магазин, і він: «Хочу тобі щось приємне зробити». І обов’язково щось купить у подарунок. 

Запущені ставки взяв в оренду у своєму рідному селі Курозвани. Вичищав їх, окультурював, рибу розводив. Оце хобі його було. Міг все покинути заради цього. А ще футбол любив і роботу. Трудяга був.

Останній рік у нього наче передчуття яке було, що недовго лишилося. Проснеться зранку першим - і до мене: “Мамочко, ти ще довго будеш спати?” А я не хочу ще вставати, лежу із заплющеними очима. То він піде тихенько в кухню. Зробить каву. Принесе у ліжко і рукою спрямовує мені запах паруючої кави під ніс: “Чуєш, який аромат?” Я 40 днів після дня його смерті ставила дві чашки кави щоранку біля ліжка.

Головне його кредо було: “Поки дихаю - вірю”. Татуювання собі з цими словами зробив, коли ще в армії служив. 

Пішов на війну, щоб сина не забрали. З періоду Майдану переймався тим, що відбувалося у державі. А коли розпочалися бойові дії на сході, сину повістки почали приходити. А йому — 23, він не був військовозобов'язаним, мав двох маленьких дітей. Олег, коли почув про повістки сину, пішов у військкомат. Виявилося, що його військової справи там нема, хоча він відслужив на Тихоокеанському флоті, був підводником. Тоді він записався у добровольчий корпус “Правого сектора”. Став інструктором. Його взяли, бо навичок у нього було багато різних. Перший раз поїхав у травні 2014 року. А потім не раз їздив. І щоразу казав: “Я на базі, треную хлопців”. Спочатку та база, за його словами, була під Києвом. Потім виявилося, що вона біля Дніпропетровська. Потім казав: “Загружаємо авто, їдемо, тому що дуже багато допомоги зібрали для хлопців на сході”. Тобто про те, що він бере участь у бойових діях, я дізналася, коли він востаннє туди поїхав.

За дві години до смерті телефонував. Дуже довго говорив. Хоча ніколи під час перебування на сході балакучим не був. Завжди казав: “Все. Біжу. Треба”. А тут так довго. Я питаю: “Ти якийсь схвильований. Може, щось трапилося?” А він: “Ай, приліг”. “Як приліг? Де приліг?” “На простирадлі”, - відповідає. “Може ти поранений, у госпіталі?” “Ні, все нормально”. Коли ти вже будеш?” “Скоро буду”. І буквально за дві години - дзвінок до доньки: телефонували знайомі сказати, що загинув.

Коли на похорон приїжджали з Києва ті, хто працювали з ним на фірмі, привезли дві великі м'які іграшки висотою у мій зріст. Олег, виявляється, іграшки купив, коли їхав на схід, лишив їх у Києві. Збирався, як буде повертатися додому, заїхати забрати і привезти внукам. Вони йому замовили такий подарунок, бо він їм щоразу, коли приїздив, щось привозив.  І коли на похорон привезли це, внуки казали: “Дідусь наш не помер. Він живий: герої не вмирають.” 

Радіо Трек: НОВИНИ

Радіо ТРЕК у Telegram.
Viber: 063-734-106-4
Мирослава Опанасик

Мирослава Опанасик

Відкрити плей-лист

У Рівному шукають собаку породи естонський гончак

Згубилася собака мисливської породи естонський гончак. Прохання повернути загубленого улюбленця за винагороду.

Знайдена картка Приватбанку

 Знайдена картка Приватбанку, універсальна. Територія газотрону. Поверну власнику який назве останні чотири цифри. +380975244009 [media=267008]

Знайдене пенсійне посвідчення

20.01.2022 на вул.Чорновола у Рівному водій VW Sharan BK2748CH Маркушевський В.О. втратив своє пенсійне посвідчення. Аби забрати документи завертайтесь за номером 0677954878

Більше оголошень