Синоптик Наталка Діденко написала про обличчя військових на Майдані, які неможливо забути (6 ФОТО)
«Я живу за їхніми спинами. Вдячна їм щодня» (с)
Буває, що ми бачимо повідомлення в Фейсбуці і пробігаємо його очима. Розуміємо суть, але не відчуваємо глибини.
В такі моменти потрібен хтось, хто нас зупинить і приверне нашу увагу, і змусить – вгледітися.
Як це зробила Наталка Діденко – відомий синоптик та телеведуча – у допи сі про військових, які прощалися з загиблим героєм на майдані Незалежності у Києві.
Подаємо без змін її допис на ФБ:
- Я сьогодні дивилася на обличчя з фотографій чоловіків, які прощалися із загиблим воїном. На Майдані Незалежності.
У них такі обличчя, які неможливо забути.
Там все – і мужність, і справжня чоловічість, і ніжність, і грубість, і горе, і якась навіть незахищеність…
Бо в момент горя нас найвлучніше можна підловити на цьому.
І до тих українців з нашого боку, хто воював і воює на цій війні, яку розв‘язала і де головним агресором була і є Росія, у мене завжди, завжди буде величезна повага і вдячність.
Тут часом розгортаються словоблудні баталії, що вони, воїни та ветерани, якісь не такі, не книжні.
І смаки в них дивні, і польку-бабочку не вміють, і матюкаються сильно, і через край беруть часом, і не виважені, і в політиці не розбираються, і ножичком з виделкою на передовій не їдять, і вигляд не стильний, і пільги законні хочуть, і набридли вже зі своєю війною…
Я хочу сказати, що для мене ці люди – найвищої проби, бо вони, в принципі, щодня ризикують своїм життям, захищають тих, кого не знають і захищають рідне, те що нам усім належить. Не лише їм.
І територію, і національну ідею, і національний дух, і свою мову, і власність, і телепнів, і тих, у кого є чим думати, і тих, кому «какаяразница», і тих, хто нарешті зрозумів, що дозволиш чужому нахабніти, в тому числі й чужій мові, воно сідатиме на шию.
Хай не думають воїни, що вони – за бортом.
Якщо для однієї людини вони начебто не існують, то для мене – і я переконана, для мільйонів українців – наші, ті, хто нас захищає – найголовніші люди країни.
Я не пишу це щодня, але я щодня про це, про них думаю, захоплююсь, боюсь за них, наодинці часом плачу за ними і з ними.
Я живу за їхніми спинами.
Вдячна їм щодня і завжди буду вдячна.
Хлопці й дівчата цієї війни, спасибі вам.
Радіо Трек: НОВИНИ
