Віктор Матчук: «Я вам відкрию великий секрет… Війна – закінчилася»
Відомий політик – про своє рішення стати «аграрієм», реформу села і те, що мешканці міст «беруть у рот»
Повідомлення про те, що 5 березня у Києві Віктор Матчук вступив до «Аграрної партії» наробило чимало галасу в Рівненських соцмережах. Такий крок відомого політика став для багатьох несподіванкою, виглядав дивно і незрозуміло.
У п’ятницю, 11 вересня, в ефірі «Радіо Трек» Віктор Матчук дав розлоге інтерв’ю, розставивши багато крапок над «і» та, як завжди, виголосивши чимало цікавих думок у притаманному йому стилі. Судіть самі.
Загалом Матчук говорив впевнено, арґументи наводив цікаві, хоча під кінець розмови ми зрозуміли, що основним чинником його рішення стала, швидше за все, постать нинішнього очільника «Аграрної партії» Віталія Скоцика. До речі, вихідця із Рівненщини, але про це – пізніше.
Я – 100% «ГОРОДСЬКИЙ»
Матчук не розуміє – чому таке здивування викликає його вступ саме до «Аграрної партії»:
– А що Вас власне бентежить?... Ви так робите наголос на слові – Аграрна. Не те, що став членом якоїсь партії, а от – Аграрної партії. Чому?
Однак далі сам визнає, що загальне уявлення про цю партію є упередженим, бо вона асоціюється з «пузатими дядьками» колишніми керівниками колгоспів та радгоспів, хоча, насправді, тепер це зовсім нове політичне об’єднання, до якого приходять люди, які не мають прямого стосунку до села. Наприклад, він сам.
– Я – 100% «городський». Народився в місті, вчився в місті, захистив дисертацію, кандидат технічних наук. Потім бізнес, потім – державна служба, потім депутатство у Верховній раді: ніколи ніякого відношення до агробізнесу не мав.
На уточнювальне запитання, чи має він якусь ферму/агробізнес, відповідає, що ні і додає:
– Розумієте, у мене дуже комфортна ситуація, бо мене тут не можна запідозрити у якійсь користі, навіть натяку ніякого немає, що при цьому лобіюються якісь власні чи виробничі інтереси. Я не лобіюю інтереси якогось бізнесу, бо в мене ніякого бізнесу на селі нема та й усе.
З іншого боку він обстоює, що знає проблеми села досить добре:
– От я чотири роки був головою обласної державної адміністрації. Об’їздив область. Очевидно, що я був не тільки в містах. Я був більше в селах, бо основна проблема – там… От ми живемо в Києві, ми живемо в Рівному, ми живемо в інших містах. Нам не подобається якість того асфальту, який лежить на вулицях наших міст… А в селах асфальту нема взагалі.
В містах ми вибираємо в який дитячий садок віддати дитину, або в яку школу. Ми перебираємо, ми чимось незадоволені. А в селі – щастя, якщо є школа, або дитячий садок. І ніхто не перебирає. І вже якої якості там навчання – це вже питання, яке взагалі не стоїть. Ми в місті думаємо прийти в приватну якусь лікарню, чи кабінет, чи йти в міську, чи в обласну. Ми бідкаємося – як там погано, як там дорого. А в селі – нема охорони здоров’я взагалі. Там до ФАПу (Фельдшерсько-акушерський/фельдшерський пункт, – ред.) треба йти зі своєю зеленкою.
Таким чином, на думку Матчука, в Україні сьогодні є дві категорії населення: одна – це ті, що живуть у містах, і друга – селяни. Вони рівні за Конституцією, однак реально мешканці сіл є знехтувані державою і з точки зору ставлення до себе (бо не можуть за 15 хвилин зібратися під Верховною Радою як «городські») і з точки зору – найелементарніших прав. Фактичних.
– І, коли ми кажемо, що Україна рухається в Європу, то, на переконання нашої партії, цей рух повинен починатися із села, і з того, що потрібно вирівняти ситуацію та не ділити людей на дві категорії. В Німеччині центральна вулиця Берліну і під’їзна дорога до якогось маленького села на вісім хат викладена одним і тим самим асфальтом (так само якісно). Ми хочемо, щоби на шляху до Європи ми мали на увазі ось оцей – принцип.
А тому головну місію своєї партії формулює так:
– Ми маємо просто каменя на камені не лишити від того ставлення, яке сьогодні є в країні до села. Від цієї кричущої нерівності. От це задача для нас – номер один.
«Я ВАМ ВІДКРИЮ ВЕЛИКИЙ СЕКРЕТ… ВІЙНА В УКРАЇНІ – ЗАКІНЧИЛАСЯ»
Так Віктор Матчук почав відповідь на запитання про ставлення до Мінських Угод та позицію партії щодо примирення на сході. На його думку, влада мала б вже давно припинити спекуляції на війні:
– Наша позиція дуже проста – навіть тоді, коли йде війна, то це в першу чергу справа президента, міністерства оборони, спецслужб України. Є кілька десятків тисяч людей, які на Сході зі зброєю в руках боронять суверенітет країни. А що роблять інші 40 мільйонів громадян України, що вони повинні робити?... Вони мають просто робити свою роботу. І в тому числі чиновники, керівництво країни має робити свою роботу.
Зрозуміло, що пріоритетним вважає реформування села:
– Нам потрібно робити кроки, яких в Україні сьогодні не наважуються навіть озвучувати: нам треба переносити створення робочих місць – за міста. Місто повинно бути зоною – ведення бізнесу. Село, чи територія за містом – має бути тією територією, де виробляються якісь матеріальні речі. У переважній більшості своїй. І це не тільки харчові продукти. Для цього потрібні – політичні рішення. Для того,щоб приймалися такі політичні рішення, потрібен такий інструмент, як політична партія. Іншого такого інструменту, окрім як «Аграрна партія», я його сьогодні в Україні, на жаль, не бачу. А може – на щастя.
«Я – НЕ ХОЧУ БУТИ МІСЬКИМ ГОЛОВОЮ»
Запитання від слухачки: «Пане Вікторе, це все добре, але чому ви не балотуєтеся на посаду міського голови?... Мені здається люди би вас підтримали». Відповідь Матчука:
– От ви щоразу, коли я приходжу до вас на ефір, ставите мені це питання. А тепер ще й слухачі до вас доєдналися… (після паузи, – ред.) Я – не хочу бути міським головою. Не тому, що це Рівне чи інше місто. Просто не хочу бути міським головою. Бо переконаний в тому, що з мене не був би добрий міський голова. А для чого бути – не добрим міським головою? Відповідь мені очевидна: непотрібно цього робити.
Мені це – непотрібно, людям це – непотрібно. Потім будуть мучитися і я, бо в мене душа до такого не лежить, і люди будуть мучитися. Ну для чого? Відхопити землі – мені це непотрібно. Вкрасти грошей – мені це непотрібно: такі мотиви мною не рухають. Амбітні мотиви – відсутні. Тому, повірте мені, це – непотрібно робити.
На пряме запитання: «Головою обласної організації «Аграрної партії» не будете?», – відповів так:
– Ні, не буду, але не виключаю, що керівництво Рівненської обласної організації зміниться. Прийшла ціла плеяда нових людей, молодшого ніж я покоління, молодші за людей, які вчора очолювали аграрну партію, – це правильно і це закономірно. У них інші погляди. В них навіть риторика інша. І я не виключаю, що ці люди очолять Рівненську організацію найближчим часом. Вони й поведуть «Аграрну партію» в Рівненській області на місцеві вибори.
До речі, з контексту розмови випливало, що й до обласної ради Матчук теж не збирається. Вочевидь, планує зосередитися на питаннях ідеології та подальшої концептуальної розробки засад самої партії. Принаймні, постійно наводив цікаві факти та паралелі.
Наприклад, про експорт:
– От, ви знаєте скільки відсотків валютної виручки в Україні дає експорт сільської господарської продукції? У минулому році це було 27%. У цьому році, на жаль, це буде більше 30%, бо наші інші традиційні експортні позиції падають, але вже сьогодні ми могли б експортувати с/г продукції ще в два рази більше. Це та валютна виручка, до речі, від якої залежить курс долара. Це та валютна виручка, частина якої йде в державний бюджет, з якого платяться зарплати вчителям, лікарям, дороги будуються. Ну, тільки не на селі вони звичайно будуються. Тобто увага до села це не є благодійність. Держава цього не розуміє, вони всі на війні. Ми кажемо: забудьте про війну, займіться ділом.
Або про безробіття:
– Якщо взяти сьогодні офіційні цифри, то в Україні сьогодні офіційно зареєстрованих чотири мільйони безробітних. Це багато? Безумовно – багато. А скільки із цих чотирьох мільйонів – сільського населення?... Три. Тобто із чотирьох безробітних три безробітних – проживають на селі. Чому тоді не стимулювати перенесення і створення робочих місць – там?... Це функція держави? – Так. Це можна зробити силами однієї області? – Ні. Це можна зробити, тільки якщо хтось всерйоз – не під вибори, всерйоз – буде опікуватися цією проблемою.
Або про «рот»:
– Розумієте, українське село закінчується… в роті міського жителя. Я не хочу продовжувати далі цей ланцюжок, але іноді жах бере – що продають нашим людям навіть вироблене із якісної української сировини: не кондицію, зіпсуте, прострочене. І от що попадає в рот міського жителя, ми теж хочемо взяти під контроль. Почнемо з Києва. Але в принципі це буде по всіх містах. Будемо контролювати торгівельні мережі, магазини, на предмет продажу людям протермінованих харчових продуктів, контрафакту, не кондиційних або вироблених із порушенням стандартів продуктів. Бо це величезний гріх: взяти те, що так тяжко було вирощено, потім в такий спосіб зіпсувавши, запхати нам, міським жителям в рот.
«ТАКА ЛЮДИНА ЯК СКОЦИК, ВІН ПЕРЕРІС МІНІСТРА АПК»
На запитання чи є у партії людина, яка могла б очолити АПК, звучить відповідь, яка, можливо, найбільш точно пояснює, чому саме Матчук став «аграрієм»:
– Зараз партію очолює наш із вами земляк. Він з Гощанського району, Віталій Скоцик. У ті роки, коли на ноги ставала самостійна Україна, було покоління українських хлопців і дівчат, які робили прориви. Він із Гощанського району поїхав на навчання в США. Він вчився веденню сільського господарства там. Потім він працював за кордоном, потім очолював закордонні проекти, потім він приїхав в Україну, потім очолював проекти в Україні. За всю історію його роботи в бізнесі, в нього не було жодного неуспішного проекту. Людина, яка сама себе зробила, вийшла з села і зараз, коли ти на нього дивишся, ти бачиш як у нього очі горять.
Це людина, яка думає не те, що вчорашніми категоріями, а завтрашніми та післязавтрашніми. І ось одинадцять місяців тому ця людина плює на все, відкладає бізнес, тому що прийшло правильне, на мою думку, розуміння: не можна, займаючись виключно бізнесом, змінити ситуацію в країні. Ситуацію в країні можна змінювати або революційними, або політичним методами. Революції дуже болючі, вони без крові не проходять. Їм є місце, це очевидно, але рухатися треба, змінюючи щось, просто показуючи це іншим.
Така людина як Скоцик, він переріс міністра АПК. Під такого приходять нові люди в партію. Такі як Юрій Супрунюк в Рівному, та багато інших по всіх областях.
Цікаво, що останні хвилини розмови Матчук використовує для «мораторію на продаж землі», попри те, що ми вже критично вибиваємося з часового графіку.
– Але ми не торкнулися питання мораторію. Це важливий аспект: людям дали землю. Сказали: тепер ця земля – ваша. А потім сказали: тільки нічого робити ви з нею не можете. У чому ж тоді полягає моє право на цю землю?
Це було в той період, нагадаю, коли міським жителям дозволили приватизувати квартири безкоштовно, а сільським – так само безкоштовно – видали земельні паї. Лише міським ніхто не додумався сказати: от вам квартира, тільки ви не можете нею розпоряджатись. Ви не можете її продати, подарувати, в заставу банк надати. Просто сказали: вони ваші – робіть що завгодно. Сільським сказали – земля ваша, тільки ви з нею робити нічого не можете. Видали тоді 7 мільйонів паїв. До сьогодні збереглось 5 мільйонів пайщиків. Два мільйони вже померли. Так вони й не змогли нічого зробити з цією землею.
Нам кажуть: не можна допустити розпродажу української землі. Так вона вже – приватна. Вона вже приватна ця земля. Формально вона вже роздана людям, тільки цим людям нічого не можна з нею робити. Я згідний з тим, щоб забезпечити умови, за яких би цих людей не «облапошили». Але подивіться на таку річ: в Росії не було мораторію на землю. Нічого страшного не трапилось. У Польщі земля завжди була приватною. Нас лякають якимись страшними такими подіями, які можуть відбутися на селі.
На мою ж думку, в рамках вирівнювання або зрівняння в своїх правах і можливостях міських та сільських жителів, ми обов’язково повинні надати сільським жителям ті самі права, як і міським. Вони мають отримати повне право розпоряджатися своєю власністю. Всією, у тому числі земельними паями.
Ну, то, власне й все. Вибачте, що довго. Сподіваємося було – цікаво =).
Максим Розенко
Радіо Трек: НОВИНИ
