Жодної комунікації вчителів з батьками та запитання про щеплення: виклики для українців у німецькій школі
Харків’янка, що оселилася під Франкфуртом-на-Майні, розповіла про перші враження від навчання її сина
Вікторія розповіла НВ, що прибула до Німеччини 17 березня, її 10-річний син на той момент навчався у 4 класі.
У перші тиждень-два родина намагалася поєднувати німецьку школу з українською. Але…
У мого сина РАС — розлад аутистичного спектру, тому є проблеми з самоорганізацією. Я здалася буквально на другий тиждень — просто «забила» на українську школу. Соромно визнавати, але це так. Мій емоційний та психологічний стан був дуже важкий — пригнічення, апатія, небажання жити. Сил на організацію навчання сина просто не було. Тому я вирішила: нехай буде тільки німецька школа.
Про інтеграційний клас
За віком у Німеччині хлопчик мав піти до початкової школи, але його туди не взяли — мотивували тим, що він задорослий. Мовляв, немає сенсу витрачати час на початкову школу, якщо потім все одно йти до інтеграційного класу.
Навчання в інтеграційному класі зазвичай триває два навчальних роки. Інтеграційний клас — це десь 80% німецької мови, решта — трохи математики. Також географія, спорт, а ще — англійська. Особливість інтеграційного класу в тому, що в ньому зібрані діти різного віку.
Як зазначила Вікторія, це діти від 10 до 16 років, а також — з різних країн: не тільки з України, але й також з Болгарії, Сирії, Сербії, Італії.
Що швидше дитина опанує німецьку, то швидше її переведуть до звичайного класу відповідно до її віку.
Про ставлення до українців
Найперше, про що питають ще на етапі зарахування до школи: чи має дитина всі необхідні щеплення. І лише після цього запрошують на знайомство.
Харків’ян дуже тепло зустріла директорка — представилася, трохи розповіла про організаційні моменти, познайомила з вчителькою-кураторкою. Видали канцелярське приладдя — можна було обрати кольори, дизайни, та ноутбук.
Я дуже переживала, як син адаптується у школі, попередила про РАС — мене запевнили, що дадуть цьому раду. На практиці все виявилося не так райдужно.
Ставлення до українських дітей — гарне, як, зрештою, до всіх дітей. Тут більше вчителів-чоловіків, ніж в Україні, всі вони привітні, часто вітаються з дітьми якимись прикольними жестами. Та й взагалі немає атмосфери пригнічення: дітям дозволяють вільно бігати, на них ніхто не кричить, не тисне.
Українських дітей не виділяють з-поміж інших — вони частина шкільної спільноти. Діти як діти.
Що сподобалося?
Навчання відбувається німецькою, але англійська — допоміжна мова. З очевидних плюсів німецької школи — гарна матеріально-технічна база, продумана інфраструктура, обов’язково перерви на свіжому повітрі, доброзичливість учителів. Більшість учнів їздить до школи велосипедом — на території є величезна парковка для них. Це те, що кидається в око.
Мені подобається, що діти в школі почуваються вільно — вони не бояться, що хтось нагримає на них, поводяться природно та невимушено. Дуже зручна штука — німецький шкільний щоденник, у якому розписаний кожен тиждень, всі вихідні та канікули, є аркуші для вибачень — там пишуть батьки, якщо дитина пропустила школу.
Виклики
Як розповіла Вікторія, для неї стало відкриттям, що батькам не можна перебувати на території школи. Якщо вам не призначено зустріч, якщо ви не йдете до адміністрації школи у справах — чекайте за парканом. Вікторія відзначає:
В Україні батьки є учасниками освітнього процесу, вони можуть заходити до школи, а тут — ні. І телефони діти не беруть з собою також. Якщо раптом задзвенить на уроці, його заберуть.
Харків’янка продовжила:
Викликом для мене стала комунікація з учителями. Жодного фідбеку, жодного мейлу чи телефонного дзвінка. Для матері дитини з РАС це — нонсенс. Я наївно вважала, що оскільки син має особливості розвитку, оскільки він з України та явно травмований подіями на батьківщині, буде якась підтримка, додаткова увага. Але зась! Комунікація досі не налагоджена, зараз ми в процесі офіційного діагностування РАС у Німеччині — є надія, що це дозволить отримати асистента, який допомагатиме дитині в школі.
Про плани на наступний навчальний рік
Вікторія поділилася, що її син продовжуватиме навчання в інтеграційному класі в Німеччині. Онлайн-навчання в українській школі жінка не вважає прийнятним варіантом.
У мене були вагання, сумніви, але я точно знаю одне: я не поведу дитину до жодної школи в Україні, тому що це небезпечно. Ракета може прилетіти будь-куди. Від однієї тільки думки про це мене нудить. На мою думку, краще втратити один рік навчання в Україні, ніж втратити життя дитини. Тим паче, що син цей час не витрачатиме даремно — він вчитиме німецьку. Все інше — надолужимо. Головне — зберегти життя.
Радіо Трек: НОВИНИ
