Почали цінувати те, що втратили: ТОП-10 переваг нашої освіти проти європейської від біженців з України
Багатьом не вистачає навантаження на дітей та дисципліни
Більше дисципліни, дбайливіші вчителі, менше бюрократії та активна батьківська спільнота — НВ розібрався, чим навчання в українських школах за мирних часів було кращим, аніж у європейських освітніх закладах, розпитавши про це мам-утікачок від війни.
- КРАЩИЙ ДОСТУП ДО ОСВІТИ
В Україні навіть якісна шкільна освіта може бути безкоштовною: якщо дитина готова старанно вчитися, вона може вступити за конкурсом до сильної школи або ліцею, які є переважно державними.
В Польщі ж, до прикладу, діти навчаються в початкових школах до 8 класу, після чого вступають за конкурсом в ліцеї або технікуми, кращі з яких є приватними.
Тобто в Польщі дітей віддають в приватні школи не тільки і не стільки заради комфортної обстановки, але як раз задля вищого рівня знань.
Інша ситуація в Німеччині, де після 4 класу дітей розподіляють по кількох типах навчальних закладів: гімназія, середня школа, базова та інклюзивна. Нібито батьки можуть обрати школу самі, але на практиці все залежить від думки освітян. Наприклад, в гімназію направляють тільки найуспішніших учнів, і тільки у них є шанс потім вступити до університету.
Це така собі сегрегація. В гімназію потрапити дуже важко, місць немає.
- РАННІЙ СТАРТ ТА ПОГЛИБЛЕНА ПРОГРАМА
Більш ранній старт «серйозного» навчання в українських школах — ще один безперечний плюс вітчизняної освіти, вважають батьки школярів. Європейське навчання в першому класі більше схоже на підготовчу групу, тут немає розділення на окремі предмети: математику, читання чи письмо.
Дехто з українських батьків вважає, що діти втомлюються від такого «байдикування».
Вони хвилюються: в молодшій школі діти готові вбирати в себе нові знання, їм легко даються мови і легко запам’ятовується фактичний матеріал, а отже потенціал навчання величезний і його треба використовувати.
- ДЕШЕВША ПРИВАТНА ШКОЛА
В країнах Європи приватна освіта — задоволення для заможних та старанних. На відміну від України, де таких закладів навчання немало, при чому будь-якого профілю та спрямування, з будь-яким графіком навчання і на будь-який гаманець.
Українка Ольга Мельник зазначає:
В Києві мої діти навчалися в приватній школі КМДШ, і там рік коштував приблизно 9 тис. євро. А тут ціна стартує від 20-25 тис. євро.
Тому на новому місці її діти відвідують державний освітній заклад.
- ГНУЧКІ ПРАВИЛА
Українські освітяни є більш лояльними до учнів: вони частіше за європейців, коли виникають проблеми, йдуть назустріч батькам та готові проявити гнучкість. Наприклад, в Україні на прохання батьків учня легко відпустять з уроків та особливо не зважать на його довгу відсутність за наявності довідки. В Європі ж таке не пройде: всі відпустки та подорожі мають плануватися виключно на час канікул або за персональним дозволом директора.
Такі ж суворі правила діють і щодо вікових обмежень: якщо учню станом на 1 вересня не виповнилося 7 років (навіть без одного дня) — в школу його не візьмуть.
- КОМУНІКАЦІЯ РОДИНИ І ВЧИТЕЛІВ
В Україні вчителі є набагато ближчими до батьків. Головним чином тому, що їхні телефон і месенджери завжди доступні. У вітчизняних школах, згадують батьки, не було проблеми поспілкуватися з педагогом напряму чи через класного керівника, отримати детальну інформацію по своїй дитині та якісь рекомендації. В Польщі ж, наприклад, спілкування більше формалізоване, здебільшого через електронну пошту.
Ніяких батьківських чатів за участю вчителів не існує також ані в Німеччині, ані в Австрії. Тому тут важко уявити ситуацію, де батьки, наприклад, у месенджері довго сваряться з вчителем.
- ВИХОВАННЯ
Наявність дисципліни і робочої атмосфери в українських класах тепер викликає приємну ностальгію у батьків у закордонній евакуації. Бо той факт, що європейські школи дають дітям більше свободи і нівелюють страх перед вчителем має зворотню сторону.
Тут в молодших класах часто трапляється, що вчителя не чути через ґвалт, діти ходять між партами. При цьому вчителю важко їх заспокоїти, адже підвищення голосу сприймається батьками як неповага до дітей.
Така атмосфера, впевнені дорослі співвітчизники, заважає зосередитися на сприйнятті матеріалу, адже українські діти звикли до чіткого розподілу: сумлінна робота — на заняттях, пустощі - на перервах.
- ТУРБОТА ПРО ДИТИНУ
Ті, чиї діти встигли випробувати на собі педагогічні методи закордонних та вітчизняних освітян, зійшлись на думці, що останні є більш відповідальними, дбайливими та уважними до дітей. Річ у тім, що надто ліберальне ставлення до європейських школярів, яке на початку так подобалось українцям, на практиці означає ще й відсутність особливого піклування про малечу.
У Німеччині дитина може залишитися голодною і змерзлою, піти на екскурсію під дощем і повністю змокнути. Ніхто з цього приводу не буде турбуватися чи напрягатися.
Тобто у європейських школах заведено вважати, що учень відповідає сам не тільки за свою академічну успішність, але й за власний фізичний стан.
- ПОЗАШКІЛЬНА АКТИВНІСТЬ
Українці в евакуації з ностальгією згадують повноцінні групи продовженого дня та безплатні гуртки у вітчизняних школах. Таке в Європі - нечувана розкіш. Здебільшого заняття тут закінчуються в обід, а далі «дівай дитину куди хочеш».
Є гуртки, але це платна історія. Якщо в Україні вони були або безкоштовними, або за символічну плату, то тут це щонайменше 60 євро у Німеччині.
- ПОВНОЦІННЕ ХАРЧУВАННЯ
Скільки б дискусій не точилось навколо нового меню українських шкільних обідів, в ЄС не зрозуміють такі примхи — обіди просто є, і це вже сама по собі перемога. Європейські школи їжею не балують: там часто не пропонують взагалі ніяких частувань, тому обіди та перекуси батьки мають щодня збирати малечі у контейнери.
У нас у Відні діткам запропонували протягом навчального дня давати лише молочні напої: молоко, какао і т. д. — ділиться новинами одна з українок. — Це типу перекус, називається і коштує 10-12 євро на місяць».
- РІДНА МОВА ТА СОЦІАЛІЗАЦІЯ
Попри всі технічні зауваження, все ж варто визнати, що головною перевагою українських шкіл над європейськими є, звичайно, мова викладання, вважають співвітчизники. Тому що сприймати навчальний матеріал рідною мовою легше, в той час, як мовний бар‘єр заважає легко опановувати знання й будувати стосунки з однолітками.
Навіть за достатньо високого рівня знання мови наші діти трохи «випадають» з кола спілкування, бо розмовна польська — це незрозумілий сленг, місцеві жарти, герої казок.
Крім того, вимушені втікачки з України зізналися: більшість українських батьків в евакуації хочуть, щоб їхні діти вільно говорили і грамотно писали саме українською, а для цього потрібне українськомовне середовище.
Радіо Трек: НОВИНИ
