Паралельний світ: про протоколи на батьків у Швейцарії, вартість дитсадків та невдоволеність українців
До університетів потрапляє значно менше школярів, ніж в Україні. Чому?
Ми вже публікували розмову журналістки Оксани Онищенко у виданні Українська правда. Життя з Мирославою Косар, яка зараз живе і працює вчителькою у Швейцарії:
Мирослава також повідомила про інші особливості та відмінності навчання у швейцарській школі та в українській.
Зокрема, українка розповіла, що швейцарська шкільна освіта має три основні ступені.
Початковий ступінь – це обов'язкові два роки дитячого садочка. Його не можна не відвідувати.
Якщо батьки відмовляються водити дитину в дитсадок, спеціальні служби складуть на них протокол порушення.
Однак зазвичай швейцарські батьки хочуть, щоб їхні діти відвідували садочок, бо так вони мають змогу працювати, - розповіла Мирослава.
У Швейцарії державні дитсадки беруть дітей лише з чотирьох років, а от приватні – з меншого віку.
Проте приватні дуже дорогі – вартість сягає двох тисяч франків у місяць за неповний день, тому перед батьками постає вибір: або не працювати і бути з дитиною, або працювати на приватний дитсадок.
Якщо дитина закінчила дитячий садочок і їй виповнюється шість років, вона йде у перший клас. І тут є цікава прив'язка до дат.
Початкова школа
Дитина може стати першокласником, якщо їй виповниться шість років до 31 липня. Якщо пізніше, наприклад, першого серпня, то в перший клас її уже не беруть. Так само з дитячим садком.
Початкова школа у Швейцарії триває шість років – з першого по шостий клас. І всі ці роки основні предмети веде один вчитель, але можуть бути ще окремо вчителі мистецтва, іноземної мови тощо.
Також поруч з учителем є асистент – іноді він також може проводити уроки, а іноді просто допомагає класному керівнику.
У початковій школі часто об’єднують два класи: 1 та 2, 3 та 4, 5 та 6.
Мені спочатку було важко звикнути до цього, але тут є своя логіка. До того ж навчальні матеріали та підручники адаптовані до цієї моделі.
Однією з особливостей швейцарської школи - ставка робиться не лише на навчання, а й на формування соціальних навичок, вміння взаємодіяти, спілкуватися, а також самостійно працювати.
«Діти нічого не роблять»
Мирослава розповіла, що це не завжди позитивно сприймають наші українські батьки, що живуть у Швейцарії.
Для них це виглядає так, нібито у школі діти нічого не роблять, а тільки граються. Особливо якщо порівняти програму з українською.
Проте вміння вислухати опонента, поставити запитання та виконати разом проєкт – не менш важлива навичка в житті, хіба не так?
Щодо навчальних навичок, то можна розглянути їх на прикладі математики: у першому класі діти виконують різні математичні дії в межах 20, в другому – в межах 100, в третьому – в межах тисячі. Проте це не означає, що вони тільки додають або віднімають оці числа і більше нічим не займаються. На уроках діти виконують різні творчі і практичні завдання, проєкти.
Наприклад, скільки має бути вікон у двоповерховому будинку, якщо на кожному поверсі по дві кімнати. Спочатку ми цей будинок намалюємо, потім побудуємо з різних геометричних фігур тощо. Урок триває дві години з перервою на 5 хвилин, а часто навіть і без неї. Навіть для першого класу.
І це не важко, бо тут за партою сидять 15-20 хв максимум, потім завдання змінюється. Діти можуть виконувати його на підлозі, підвіконні або й коридорі.
Дуже часто це групове завдання, основна ціль якого – не результат, а вміння домовитися між собою, - розповідає Мирослава Косар.
Працювати в класі з відчиненими дверима – це досить популярно. Нерідко до груп долучається хтось з працівників школи чи вчителів, які проходять повз.
А ще на уроки запрошують різних експертів (наприклад, з банківської сфери – для математики, журналіста – для уроку німецької). Тож діти дуже відкриті до спілкування й не лякаються, коли приходить якийсь гість.
Поділ у старшій школі
Відбір відбувається наприкінці початкової школи. Орієнтовно за пів року до її закінчення батьки отримують результати навчання дітей, а також інформацію про можливості на майбутнє.
Ті, хто навчається краще, можуть піти в гімназію, хто гірше – у базову середню школу.
У гімназії навчальний процес дуже складний, треба багато вчити. Наприклад, до двох іноземних мов (англійська та мова інших кантонів) додається ще третя мова, а інколи й латина.
Після закінчення гімназії діти складають матуру (щось схоже на наше ЗНО) і потім вступають до університету.
Діти, які навчаються у базовій середній школі (тобто не гімназіальній) вже у дев’ятому-десятому класі повинні знайти собі робоче місце у якійсь компанії й одночасно навчатися. Іноді знайти роботу їм допомагають батьки – для цього вони залучають усі свої зв'язки, адже не так і легко знайти робоче місце.
І вже після дев’ятого класу діти вступають до Lehre («лєре») – це школа, яка нагадує наше професійне училище. Тут вони отримують професійну освіту і по закінченні навчання вже мають професію. Але шлях до університету для них закритий.
Хочу зазначити, що конкуренції між звичайним школами і гімназіями немає. Це просто різні шляхи побудови майбутнього. Більшість швейцарських батьків навіть задоволені, що їхня дитина після закінчення «лєре» матиме професію й почне самостійне життя.
Несправедливість щодо емігрантів та біженців
На думку Мирослави Косар, в цій системі освіти є елемент несправедливості, особливо якщо йдеться про дітей емігрантів та біженців, які погано володіють мовою і мають з цього предмету невисокі оцінки, але чудово володіють іншими предметами. Великий відсоток таких дітей відправляють у базові середні школи. Це ми зараз спостерігаємо і з українськими біженцями.
Загалом дітям пропонують варіант, який вирівнює цю несправедливість – піти на клас нижче, ніж дитина була в українській школі, проте часто це стає фактором, який більше демотивує, аніж стимулює.
Українським батькам дуже важко це сприймати, бо в нас є традиція, що університет – це найкраще для дитини.
Радіо Трек: НОВИНИ
