Польська пані в Канаді: «То виходить нас вчили з дитинства ненавидіти українців?... Але вчили ж»
Прозріння на Великдень
Це допис Устини Стефанчук – креативної волонтерки з Канади, яка має там домогосподарку чи прибиральницю родом із Польщі.
Вчора Устя опублікувала розповідь, яка зараз розходиться мережею.
Розповім вам історію для роздумів.
Час від часу, коли я вже зовсім завалена роботою і не маю змоги дихнути, я запрошую чистити хату одну паню. Звати її Ольга і за іронією вона полька.
Іронія полягає в тому, що у 90-их моя мама прибирала в Польщі у польської пані (досі памʼятаю її імʼя – Івонна). Ця Івонна ставилася до мами як до недолюдини, як другого сорту, як не просто до прибиральниці, як до української прибиральниці….
Мама це терпіла майже рік, щоб могти щомісяця передавати мені автобусом з Перемишля пакунки з йогуртами, польською шинкою і іншими смакотами, які були єдиним, що я їла, бо я до них звикла.
Я вже колись писала, що в середині 90-их, кількома роками раніше я жила і ходила до школи впродовж майже двох років в невеликому містечку під Варшавою (то окрема історія, радше, позитивна).
Але повернімося до пані Ольги.
Почну з того, що я дуже поважаю її працю і намагаюся це всіляко підкреслювати, як і те, що я вдячна пані Ользі за допомогу і змогу вправляти свою польську.
Вона взагалі дуже кумедна – проста жінка з польського гуральського села, яка вже майже 20 років в Канаді, але досі англійською не розмовляє.
Оця її простота вона дуже своєрідна, бо втілюється у чесності, яка межує з грубістю.
Наприклад, якось вона прокоментувала кількість картин в нашій хаті, мовляв забагато мотлоху) Ага, Кричевського і Криволапа ))
Або якось іншого разу вона щось прокоментувала про моє сиве волосся, я ж віку її дітей, я ж ще дуже (бгг) молода, чому я себе старю, - допитувалася жінка.
Тобто, якісь такі необдумані, простацькі коментарі, які мене не ображають, і на які я, справді, навіть не звертаю уваги, але які присутні щоразу.
Вчора я її, з нагоди Великодня, пригостила пляцком з кавою і вперше за весь час, я нічого не читала і не мала клієнтів, то ж могла сісти і собі з кавою. І от вона випалили зі своєю звичною безпосередністю:
«Пані Юстина, ви і пан Міхал найбільш освічені українці, яких я знаю, ви більше подібні на польських аристократів, ніж на українців.»
Я спиталася, а які на її думку мають бути українці.
Вона відповіла, що все її життя, ще в Польщі існувала думка, що українці то задрипанці «дзяди» (вона сказала), такі жебраки, неосвічені і некультурні, які більше пасують до Росії, ніж до Європи.
Я спитала її як багато таких українців вона реально бачила?
Вона замислилася і відповіла, що жодного мабуть, бо навіть пані, яка доглядала в 90 в них в родині дитину, мала консерваторську освіту і була українською скрипалькою високого рівня (я одразу знову згадала мою маму і Івонну).
Пані Ольга задумалася, довго шпортала свій пляцок, а тоді видала найбільш несподівану думку.
«То виходить нас вчили з дитинства ненавидіти українців? Ну не те, щоб всіх вчили. Але вчили ж. Була в повітрі ця думка.
І ми це впустили в своє серце (як всі польки старшого середнього віку вона побожна), ми дозволили гріху ввійти в нас і навіть не розуміли, що то гріх говорити несправедливо погано про ближнього».
Ми обидві мовчали.
«То чим ми відрізняємося тоді від москалюв, їх так само з дитинства вчать ненавидіти»
Її ця думка так збентежила, що я вирішила повернути її до реальності і заспокоїти. Ми ще трохи попили кави, поговорили про плани на свята і вона пішла.
Насамкінець, вже в дверях, вона виходила, а тоді затрималася і поставила свою руку на мою, якою я тримала клямку, щоб закрити двері.
Це було і вибачення, і сором, і біль.
А ще це було збіса зворушливо і дало мені якийсь внутрішній спокій в контексті історії із зерном і інших польських антиукраїнмьких випадів.
Бо у вихованні шовінізму і українофобства між Росією і Польщею таки дійсно є багато схожого. Різниця в тому, що з поляками ще можна про щось говорити, а москалюв треба просто ….
На фото я сивоволоса і горда))
Радіо Трек: НОВИНИ
