«Війна – це не конкурс на кращий героїзм»: відома львівська психологиня пояснила, чому не варто себе картати
«Кожен з нас уже частина героїчної історії»
Лариса Дідковська - відома львівська психологиня, кандидатка психологічних наук, доцент кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка.
Ось що вона пояснює про психологію воєн:
Війна — це не конкурс на найкращий героїзм. Героями є всі, хто тут. Всі, хто з 24.02.22 став частиною війни. Героїзмом є життя тут, на своїй землі. Кожен з нас уже частина героїчної історії.
В умовах війни країна ділиться на фронт і тил. Фронт — це менша частина суспільства, тил — більша. Фронт — це бойові дії, це граничне загострення свідомості. В тилу не потрібно поводитися так само як на фронті! Тил — це передовсім рутина, самоорганізація, планомірність і холоднокровне формування резерву за принципом «кожен на своєму місці». Без тилу фронту не буває.
Війна — це не гра в хорошість, а допомога фронту — це буденно. Коли людина штампує в соцмережах дописи щопівгодини — значить, у неї купа вільного часу. Не обов’язково постійно афішувати свою гіперактивність і самостверджуватися на ній.
Війна провокує рефлекс «терміново щось робити». Тому: не щось — а конкретно! Наприклад, перш ніж я везу кудись воду чи продукти — я конкретно з’ясовую, де це потрібно вже й зараз. Цільово з’ясовуйте потребу! Для цього є волонтерські штаби.
Перестаньте дорікати тим чоловікам, хто не на фронті! Військові психологи стверджують, що гендерні претензії й бичування множать синдром провини, а це підриває моральний дух. Зараз не середньовіччя. Потреби фронту — не стільки статеві, скільки кваліфікаційні! Потребу фронту визначає Держава через закон. І там не випадково прописана почерговість! Нема сенсу задіювати всіх одразу й одночасно.
Ключове поняття — резерв. Зараз на фронті задіяна перша й найбільш фахова хвиля. Стійкість країни полягає в наявності резерву! Цей резерв зараз волонтерить, розвантажує фури, займається логістикою чи просто працює, чекаючи на свій час. Чим більше незадіяних людей зараз — тим сильніший резерв!
Війна — це колективний феномен. Від природного страху (його не треба соромитися) рятує відчуття колективного, відчуття «ми всі як один». Тому в війні найважче творчим людям, нон-конформістам, харизматам, мислителям, індивідуалістам, «людям не від світу сього», людям культури, теоретикам-інтелектуалам. Вони не вписуються в грубий час, оскільки мають опір до масового мислення. Вони — емпати, які чужий біль переживають як свій. Це їхній дар і кара. Це вища форма інтелекту й етики. АЛЕ саме ці люди в майбутньому творитимуть для всієї нації героїчний переможний культурний епос, який буде вічним! Це наш культурний легіон, який напрацює безцінний гуманітарний спадок нової реальності.
Дивно й парадоксально, але війна — це любов. До життя, до людяності, до рідних людей, до кота, до даху над головою, до країни, до воїна, до незнайомця з синьо-жовтою стрічкою, до мови, до-до-до… Ненависть до ворога — пропорційна любові до рідного. Це теж зброя. Несамовита Любов до рідного нехай тримає нашу високу планку, бо якраз нею ми відрізняємося від ворога.
А про масові матюки й прокльони психологія воєн нічого не говорить, так що на здоров’я.
Радіо Трек: НОВИНИ
