Роман Сафонов про Тунель, найріднішу Піхву та Життя після Смерті (ВІДЕО)
Головний санепідеміолог Рівненщини розкриває карти
Уперше цю тему з Романом Сафоновим ми зачепили ще в Театрі під час інтерв’ю із циклу «Авансцена».
Це було до Ковиду. Десь саме тоді Роман Валерійович опублікував у себе на ФБ й ось цей допис, який сьогодні він, чомусь, вирішив повторити, і ми раді, що він таки потрапив нам на очі.
Тепер перечитати цей текст маєте змогу й ви:
Про життя після смерті.
Над цим питанням замислюється кожний, особливо гостро воно постає, коли втрачаєш когось з близьких.
На днях звернулась до мене давня подруга, яка втратила найріднішу людину з питанням: «Що ти про це думаєш?», кинувши у повідомлення посилання на телепрограму, де обговорювались переживання людей, що перенесли клінічну смерть (або вважають, що перенесли).
У популярній програмі мусувалась заяложена тема у дусі старого-доброго Муді (Реймонда Моуді) із польотами через тунель, яскравим світлом, почуттям спокою та відстороненості, виходу із тіла, зустрічі з близькими або ангелоподібними сутностями та інше.
Граничні стани у маргінальних ситуаціях давно у сфері моїх інтересів і на більшість згаданих питань, я знайшов для себе відповіді (або наблизився до їх розуміння), чим хочу і поділитись та буду радий подискутувати на цю тему. І виступати буду не лише з позиції теоретика, а і в якості стихійного практика.
Початкові твердження такі:
- Доктор Моуді був чесним у своїх дослідженнях і феномени, які він описував і систематизував дійсно мають місце і є універсальними. Але помилково інтерпретуються.
- Згадані переживання є виключно прижиттєвими феноменами, а не переживаннями після смерті. Впевнений, що дослідник це прекрасно розумів, а назва книги «Життя після життя» - справа видавника у суто рекламних цілях.
Базове твердження наступне: всі згадані психічні феномени можна отримати як штучно (гіпноз, окремі практики зі зміни стану свідомості, під дією фармпрепаратів), так і природно у випадках небезпечних для життя ситуацій, або як прояви певних хвороб. Ці феномени можуть знайти пояснення у даних неврології, фізіології, психології і психіатрії.
А. Світло у кінці тунелю.
Психологічна регресія є поширеним захисним механізмом психіки, коли трапляються стресові ситуації, в ході яких людина повертається на менш зрілу стадію розвитку.
Чим екстремальніші випадки «на межі», тим глибше регресія. Ще до того, як наприкінці 70-х вийшла робота Моуді, чеський психіатр Станіслав Гроф, на підставі численних експериментів на піддослідних, які вживали ЛСД, розробив свою теорію базових перинатальних матриць (див. його книгу «За межами мозку»), при переживанні однієї з яких відтворюється процес народження.
Ми у 90-ті цілком обходились і без ЛСД, заглиблюючи (в основному приятелів і подруг – студентів медиків) у трансові стани, з відтворенням життєвих подій (у т.ч. процесу народження) у зворотному порядку.
І швидко зметикували, що переміщення в тунелі, печері і через інші вузькі місця до світла – це рух у найріднішій піхві назустріч сумнівним радощам життя).
В. Вихід з тіла. Фіксація того, що відбувається при відсутності свідомості. Звукові ефекти. Абсолютний спокій.
У молодості мав невдалий досвід скелелазіння із падінням з висоти. Декілька секунд отримав змогу спостерігати своє тіло зверху, що лежало горілиць на камінні.
Власне, не одразу усвідомив, що непритомна астенічна тушка належить мені і констатував факт падіння абсолютно спокійно. Добре чув схвильовані вигуки друзів і спостерігав їх рухи.
Натяку на клінічну смерть близько не було, тому цей випадок спрямував у скриньку «я про це подумаю пізніше» і, дійсно, вдалось повернутись до його розгадки при навчанні в Дніпропетровській медакадемії.
Один з лікарів-неврологів познайомив студентів із хворим, що страждав на дезорієнтацію у просторі. Від викладача дізнався, що від тварин людині дістались дві системи координат для орієнтації у просторі: тілоцентрована (егоцентрична), як погляд на світ відносно власного тіла, та аллоцентрична (екзоцентрична), яка фіксує просторове розташування одних об'єктів довкілля стосовно інших його елементів.
Точкою відліку в аллоцентрічній системі координат слугує «третя особа», з позиції якої визначається положення на місцевості інших об'єктів, в тому числі і самого індивіда. Остання дозволяє формувати так звані «когнітивні карти» місцевості. В залежності від того, які анатомічні структури мозку страждають, може виникнути як его- , так і екзоцентрична дезорієнтація.
Штучне регулювання активності певних мозкових ділянок може викликати ефект «переміщення свідомості за межі тіла». Цей феномен багато згадується в описах медитативних практик.
До речі, незвичайні шумові ефекти, які згадуються особами, що перенесли клінічну смерть, для тих, хто знайомий з йогічними практиками роботи зі свідомістю – річ пересічна, пов‘язана із зміною кров‘яного тиску мозку та гальмуванням—активацією його структур.
Що стосується відстеження та запам’ятовування подій у непритомному стані, то є багато літератури, що підтверджує даний факт.
Принаймні, маса гіпнотичних сесій, проведених мною особисто, сумнівів у здатності мозку несвідомо фіксувати те, що відбувається навколо (у т.ч. у стані сну) не викликає.
Відсторонене, абсолютне спокійне сприйняття надзвичайних подій як наслідок позамежного гальмування навіть не коментую. З цим стикався у своєму житті кожний.
С. Зустріч з рідними, що померли, або із «світлими сутностями». Почуття радості та любові.
У будь-якої здорової людини є величезний набір субособистостей. Субособистість в психології та психіатрії – це динамічна підструктура особистості, що володіє відносно незалежним існуванням та забезпечує захист людини та реалізацію її потреб. Синдром множинної особистості (рекомендую «Таємнича історія Біллі Міллігана» Деніела Кіза) – це патологічний прояв природних властивостей психіки, орієнтований на виживання в соціумі. Виводяться на поверхню у змінених станах свідомості.
В аналітичній психології Юнга є також поняття про архетипи – це інша, але не менш практична модель для пояснення певних процесів у свідомості. Моя свідомість мала доступ до субособистостей та до архетипів у стані так званого «усвідомленого сновидіння». Більшість людей можуть згадати випадки, коли вони знали, що сплять і були здатні тою чи іншою мірою впливати на світ довкола себе. Цієї практики можна навчитись і проводити полілоги із собою без ризику для психічного здоров’я.
А'-C'. Деякими вченими феномен «виходу з тіла» та ейфорія пояснюється дефіцитом глюкози та кисню в крові. Нейрони «голодують», продукуючи велику кількість хаотичних імпульсів.
Паралельно, як реакція на сильний стрес, в організмі зростає кількість молекул, що мають психоактивні та галюциногенні властивості.
Власне, надмірні фізичні навантаження нерідко супроводжуються подібним ефектом.
В літературі 70-х широко описаний стан «ейфорії бігуна» (йдеться про марафонські дистанції) з відчуттям виходу за межі тіла та почуттям щастя через викид ендорфінів.
Отже, навколо-смертний досвід у багатьох аспектах пояснюється включенням анахронічних програм.
Підіб'ю підсумок: сучасні дослідження не наближують нас до розуміння таємниці смерті. Тому залишається, як і завжди, - лише віра.
Радіо Трек: НОВИНИ
