Рівне схилить голови, аби провести в останню путь двох АЗОВців
Обидва віддали життя, обороняючи Маріуполь
У суботу Рівне віддасть шану своїм кращим Героям. В останню путь проведуть Віталія Семчука та Костянтина Друзя, які загинули, обороняючи Маріуполь.
Містяни вже добре знають обличчя героїв, адже на їх честь у Рівному влітку з'явився мурал, на театральній площі.
У Рівненській міській раді, повідомляючи про чин похорону, написали про хлопців таке:
Віталій Семчук народився у Рівному, навчався у НВК «школа-ліцей» №12, закінчив технічний коледж НУВГП, де здобув фах електромеханіка. А за тим отримав повістку в армію.
Він сказав відразу: “Мам, я ховатися не буду. Я піду захищати країну. Буду служити, і служитиму в АЗОВі — бо вони найкращі". І почав готуватися до того, а потім поїхав і записався в АЗОВ. Там служив з 17 року. Спершу був танкістом, а потім пішов у розвідку,- розповідає мама Героя Лідія.
Віталій був надзвичайно світлою та доброю людиною. Чуйний, турботливий — він намагався захистити усіх і від усіх бід. Його любили усі, хто його знав.
Сам Віталій теж прагнув допомогти кожному, завжди поспішав і підтримував. Надзвичайно любив тварин і дітей, і вони його просто обожнювали.
Він, якби міг, то всіх котів і собак би позабирав додому. Такий вже добродушний. Він навіть з Маріуполя додому привіз собаку й котеня. Це було перед Новим роком, як приїжджав у відпустку, тепер цей котик живе зі мною... У сина в серпні повинен був закінчитися контракт, - додає Лідія.
Віталій служив на Донеччині, в Маріуполь потрапив у складі одного з найбільших десантів, вже коли місто було в повному оточенні.
Десант висадився з вертольотів. Це були лише добровольці, бо ж розуміли, що це білет в один кінець. Але Віталик визвався, він був там, полетів на допомогу побратимам. Тримав оборону до останнього, прикривав своїх побратимів. Це вже потім мені розповіли, що загинув від танкового снаряда, при обстрілі їхніх позицій, - каже мама Героя.
25-річний старший солдат Віталій Семчук загинув 14 квітня. У столицю тіло привезли лише на початку серпня.
Костянтин Друзь народився у Рівному. Навчався у НВК «школа-ліцей» №12. Увесь вільний час Костянтин проводив у тренуваннях, бігав, займався на тренажерах, боротьбою. І хоч батьки неодноразово цікавилися, куди ж далі вступатиме син, у відповідь була тиша.
Костя взагалі небагато говорив. Він був людиною справи, конкретики. Інтерес до навчання у нього почав зникати в середній школі. Але я не сварила, головне — здоров’я. Запитували, куди вступатиме по завершенню, пропонували їхати навчатися за кордон, але він мовчав. А після закінчення школи сказав, що йде до Віталіка Семчука в АЗОВ. Я спершу думала, що зможу його відмовити. Але він вже вирішив і попросив підтримки. Тоді і я зрозуміла, що це його свідомий вибір, тож погодилася, - розповідає мама Костянтина Надія.
Разом вони проходили медкомісію у Рівному, а за тим Костя вирушив у Київ, звідти — на курс молодого бійця у Маріуполь.
Там все було строго. Здали всі особисті речі, телефон давали лише один раз на тиждень — у неділю. Дуже чекала його дзвінків. І щоразу у кожну неділю упродовж дев’яти тижнів я чула радісне “Я пройшов!”. Хоч багато хлопців не витримували морально і фізично і їхали додому, а Костя витримав. Поїхав в 18 років дитиною, лисенький, з голубими очима, а через рік повернувся підкачаний, серйозний чоловік, - продовжує мама.
Костя вивчився на молодшого сержанта, а згодом і на сержанта. Сам став інструктором, навчав рекрутів.
Я просила його єдине: пам’ятати, що він теж був на їхньому місці. Костя просто жив цим, жив АЗОВом. Приїхав у відпустку на десять днів, я просила, щоб побув іще, але він сказав, що мусить їхати, адже приїдуть нові рекрути. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, Костя опинився у Маріуполі. Спершу писав короткі повідомлення. Оцей плюс, який від нього приходив, значить, що мій син живий і це було головне. 12 березня таке повідомлення прийшло востаннє, а вже 18 мені зателефонували, що сина більше немає...- розповідає Надія.
22-річний сержант Костянтин Друзь разом із побратимом намагалися врятувати радіостанцію. Та над ними спершу “завис” дрон, а за тим їх “накрило” мінометним вогнем. Коли обстріл припинився, жоден з них на зв’язок не вийшов...
Тіло привезли до Києва наприкінці липня. Ми впізнали його по татуюванню “чорне сонце”, яке у нього на лікті. Але все ж вирішили провести аналіз ДНК, який остаточно підтвердив, що це Костя... Тепер мій син повертається додому, - каже мама Героя.
Прощання із Героями відбудеться 19 листопада, о 10:00 на майдані Незалежності. Поховають їх на кладовищі “Нове”.
У міській раді зауважують, що у разі оголошення повітряної тривоги прощання відбудеться або по її завершенню, або, у випадку затяжної, буде скасовано.
Радіо Трек: НОВИНИ
