«Я тоді навіть не провела його», — дружина про загиблого на Майдані рівнянина Валерія Опанасюка
Завтра минає п'ять років з дня його смерті
Рівнянин Валерій Опанасюк - батько п'ятьох дітей. Загинув у 42 роки у Києві на вулиці Інститутській біля Жовтневого палацу 20 лютого 2014 року. Куля влучила у серце.
Спогадами про Валерія Опанасюка поділилася його друга дружина - Вікторія, з якою у них четверо спільних дітей
Нікого, крім мене, не бачив, коли з Валерієм почали зустрічатися. Проходу мені не давав. Я рано без батьків залишилася. То він батьківською турботою мене оточив. Дуже сильно любив і оберігав від усього.
Друзі прозивали Грибаком Валерія. Бо улюблені заняття у нього були — збирання грибів і риболовля.
Завжди справжнім був. Є люди, які намагаються сподобатися. Він ніколи цього не робив. Прямий і щирий був. В очі говорив те, що думає. Друзі за це любили його.
Валерій Опанасюк з дружиною Вікторією
Долею країни переймався. Активну участь у політичному житті держави брав. Старшого сина — Льоню - на честь першого Президента України Леоніда Кравчука назвав.
На засадах християнства наша родина будувалася. Ми на зібрання п'ятдесятників щонеділі у церкву всі разом ходили. Валерій не прийняв хрещення. Але дітей ми виховували у слові Божому.
Словом всіх на місце ставив. Заступався за своїх, коли ображали. Якось хлопчик із заможної родини Ангеліну у школі ображав, бо вона вдягнена була бідно. Донька через це навіть у школу не хотіла йти. У школу пішов розбиратися. Так виступив там, що його запам'ятали добре. А мама того хлопчика вибачалася, ледь не плакала. Відтоді доньку ніхто не ображає.
Чесність панувала у нашій родині. Часом кажу Валерію: “Візьми у мене щось там в кишені”. А він не міг собі дозволити у сумку чи кишеню чиюсь залізти, щоб щось взяти.
За родинним столом
Запалення легень заробив на Майдані 2014-го у Києві. Приїхав додому, три-чотири дні побув, аж тут сказали, що кілька людей вбили. І він вирішив знову їхати. Я не хотіла цього. Документи сховала, щоб не їхав. Казала: “Як буду сама з дітьми, якщо щось з тобою станеться? Адже батьків у нас нема, щоб допомогли.” То він без документів, без теплого одягу і їжі поїхав, хоча раніше завжди брав це з собою. І мені не сказав, що їде. Я навіть не провела його.
Ще 19 лютого 2014 року я з ним спілкувалася телефоном. У мене машина заглухла на вулиці Княгині Ольги в Рівному. Він телефоном вказівки давав, як її завести. А 20 лютого вже ніхто не брав слухавку. Потім сестра його спробувала зателефонувати Валерію і якась жінка їй відповіла: “Його вбили. Цієї людини нема”. Потім з "Майдан SOS" підтвердили, що Валерій загинув.
Як тата у труні побачив, говорити почав найменший наш син Артем. Йому три роки було. “Тата — вава. Тата — пістолета”, - казав.
Змиритися з втратою довго не могли. Фото Валерія — на холодильнику, фото - на стінах, фото - на шафі. Повірити не можна було, що його нема. Все здавалося, що він - на Майдані і зараз прийде, зайде у хату.
Пишаюся своїм чоловіком. Вони на Майдані багато зробили для країни: скинули той лад, який не вдавалося скинути. Внесли лепту у краще майбутнє. А що буде далі — залежить від депутатів і від простих людей.
Діти Валерія Опанасюка
Радіо Трек: НОВИНИ
