Нам не потрібна Альона Альона, або як про*рати все через моральні принципи
Нам потрібна няшка з села у вишиванці та вінку
Віктор Пернатий: Але сьогодні побачив ту голу корову з українським прапором. Всього одне фото і вже захотілось її задушити просто.
Олена Ляпіна: Я ніколи цій зеленій паскуді не пробачу,як вона накинула Український Прапор на своє сало. Під цим Прапором гинуть Українці, а ця тварь паплюжить його. Мразота.
Лєна Фоменко: Це ж треба було придумати щоб так зганьбитися
загорнути мішок живого сала прапором. Хлопці гинуть на війні за Україну за прапор за мову...
І так далі. Так виглядає середньостатистичний гнівний пост про це фото. Коментарі навмання обрані серед десятків подібних.
Прикрий цей срач з Альоною Альоною та прапором. Дівчина, може, дійсно перегнула палку у часи війни, але коли починають литися тонни лайна про гору сала та гівномузику, то стає прикро.
До чого гора сала та творчість до фотки в інсті, яка, до речі, навіть не має на меті умислу, визначеного кримінальним кодексом.
Прикро, коли всюди приплітають ветеранів. При всій повазі, доречні і недоречні про них згадки через років 10 таким макаром нагадуватимуть російське «діди воювали».
Прикро, що Альона Альона, непогано читаючи російською, обрала робити український реп і збагатила словниковий запас українського музиканта безліччю іменників і дієслів, а її тепер називають шматком сала захисники українських скреп. Вони у нас теж є.
Ми говоримо про музику, тому що хейтери згадали про музикальні здібності реперки.
Нарешті можна почути щось окрім: болить, сльоза, душа, чужа, даремно, так темно, сумно, сам, тримай, крила, вітрила, небо, без тебе, не треба і т.д. Щось окрім абстрактних кліше, і це щось звучить якісно краще російського репу, яким переповнений ринок.
Тим часом Христина Соловій і «The Hardkiss» написали по пісні під однаковою назвою «Хто як не ти». Обидві якісно звучать, але це ж дві однакових фрази! На фоні репу через нестачу нових образів і кліше здохла таким чином популярність року.
Прикро, що за невеликі косяки (саме косяки, з яких не випливе щось більше): оголене тіло, матюк, не так глянув на герб, не духовно, і не на часі, нашим виконавцям виливають тонни ненависті.
Місце української зірки - це бути няшкою з села, яка завжди мріяла співати та писала вірші про Україну. І якщо збирає стадіони, то має там оспівувати щось вічне та священне.
І не репом чи гроулом, а академічно, бо це ж гарно, а ми ж народ культурний.
Або їй місце в районних будинках культури та фестивалях на 500 людей, адже більше ти не збереш, бо маєш певну ідею, стиль, але не можеш дотягнути її до чогось масштабного, адже народ не схвалить.
Якби Queen чи KISS народилися в Україні, то навряд їм би дали виступати на підборах чи в трико і співати про секс і ненависть під кайфом. Заблокували б концерт, згадали б про ветеранів, місцеві депутати сказали б, що не допустять неподобства у себе на окрузі.
У підсумку, єдина перспектива у Девіда Бові чи Леді Гаги була б начепити максимум шкарпетки різного кольору та пір'я, як у Дзідзьо, і співати щось кумедне. Таке, щоб і на весіллі потанцювати та й при дітях ввімкнути. Бо діти, вони ж квіти життя. Які спаскудили світовий кінематограф, але то вже інша історія.
А потім сиділи б українці та думали, чого ж такі люди талановиті у нас в хорі-ансамблі «Півник» з сопрано та тенорами, але в дім культури на виступ квитки купують 200 осіб і 190 з них - це добровільно-примусово приведені працівники КП.
Ну, або валити за кордон. Де можна й одягнутися якось яскравіше, і з прапором тієї країни голяка фотку зробити, і ноту не ту взяти, і слово неправильне сказати і проспівати не про любов чи важку долю. І мати славу та гроші.
Як мінімум, аби мати натхнення та бездоганну зовнішність, адже помітять, що у Тіни Кароль трохи випирають боки з-під сукні, завеликі ляхи у Каменських, пласкі груди Джері Хейл, маленькі очі в Тейлор Свіфт, а Марув - кобилина.
У нас є винятки. Багато. Але це винятки. От до прикладу, Сердючка чи «The Hardkiss» - це, звісно, бомби. Сердючка більше, бо сприймалася нашим народом на ура, хоч потім той же народ ненавидів Кончіту. «The Hardkiss» стали якимись обережнішими, чи що. Та все ж якісними і в костюмах.
Водночас у них є кліп із гуртом «Kazaky», які мали в арсеналі, окрім підборів, мегаатмосферний синті-поп і надзвичайно майстерну хореографію. Але їм громадськість блокує всі концерти, бо як же ж це у нас виступатимуть чоловіки на підборах! Ганьба! Гріх! Це наруга над мораллю! У нас може тільки майбутній президент виступати на підборах, пародіюючи такі породження сатани.
А потім народ дивується, що з колонок у дітей валить російський реп, а половина слів у лексиконі - англійські. Бо російські репери займають цю нішу та створюють образи, які привабливі молодому поколінню. Не титульній нації, а простим майбутнім трудягам, яким на політику та соціологію насрати. Репери, типу ймовірно безпідставно забороненого СБУ «Моргенштерна», дозволяють собі спершу розбирати в особистому блозі, наскільки масова реп-культура примітивна, а потім довести це, ставши за рік головною реп-зіркою, за допомогою показаної теореми: матюки, алкоголь, секс, примітивний біт і 666 на лобі. А ще безмежна впевненість: Вєсь мір у мєня пад жопай, мнє чуть больше двадцаті!Чи хоче молодь мати такого ідола? Хоче. Чи соромиться про це сказати? Так, але ж хоче. І він є десь там за Бугром, чи в Штатах Біллі Айліш.
І у них є підтримка. Їх ненавидять, про них говорять, але їх слухають і підтримують словом, переглядом і гривнею. На них приходять сотнями тисяч.
Бо вони цікаві. Молоді, впевнені у собі, творять і збирають концерти. А «справжні» українські й далі лишаться тихенько собі писати про хороше, вічне. Не репи чи роки, а «справжню музику». Таку, щоб культурна, чиста й солов'їна.
В цьому немає нічого поганого. І добре, що ми готові захищати прапор. Але погано, що ми у сучасному світі захищаємо державний символ від голого тіла українки, яка бореться за місце України в найпопулярнішому зараз жанрі.
Йдеться про хіп-хоп.
І її тексти якісні, і техніка класна, а флоу - _02~554! Але ж ви не дасте їй набити 666 на лобі, навіть якщо захоче.
Кіркоров уже давно записав фіт «Цвєт настраєнья сіній» і він гарний, і він про бухло і секс. Представник іншого старого жанру Оззі Осборн записав фіт з Пост Мелоуном. Готичну пісню «Бери, що хочеш» про кохання, яка сповнена сумом і злістю. Не мелодійною українською журбою, а злістю, депресією та наркотиками. І обидві пісні заслуховували тут до дір.
А як же Зібров? З ким йому записувати фіт? Він записав його с гуртом «Плюшевий Бруклін», але ви чули про нього?
А яскравіших пісень та образів ми своїм не прощаємо. Освятимо сцену, як після Хамермана у Франику. Чим робимо вирок у війні за культурний простір. Вирок, яким ми проголошуємо своїм невмінням прощати гострі кути. З яким прапором мала б фотографуватися Альона Альона, якщо свого їй не дають, наче неслухняній дитині?
А Усику на голе тіло дають, хоча він МПшник. А Вакарчуку дають, хоча він його взагалі зав'язує на мікрофоні!
Ми самі торуємо шлях до того, що у нас ніколи не буде україномовної Мадонни, Стінга чи Біллі Айліш.
П.С. Є речі, які не прощаються, типу виступи на території ворога усупереч закону України, справжня наруга над державними символами - спалення, пошкодження і насміхання.
Авторська колонка. Думки, викладені в тексті можуть не збігатися з позицією редакції.
Радіо ТРЕК у Telegram. Viber: 063-734-106-4
Радіо Трек: НОВИНИ
