Головний патрульний Рівного - про свій козацький чуб, Майдан, АТО, встрявання у бійки і потрапляння в поліцію
26-річний керівник патрульної поліції Рівного Сергій Мерчук розповів про деякі цікаві моменти своєї біографії
Зробив це у соцмережі Фейсбук.
Про козацький чуб
Сергій Мерчук (на фото вгорі) - колишній боєць батальйону “Азов”, майданівець. Завжди ходить з козацьким чубом. Про свою зачіску розповідає таке:
Коли вирішив служити у новій правоохоронній структурі, відразу спитав, чи дозволять мені залишити неуставну зачіску, бо вона для мене важлива, має велике значення.
І керівник патрульної поліції України, десантник Євген Жуков, позивний Маршал, який сам воював на Донбасі, сказав мені: “Ти козак, це правильно”.
Чуб мені вибрили після першого бойового виїзду в складі батальйону “Азов” ще у 2014 році. Я його не збрив навіть перед страхом потрапити в полон. І це поважають мої керівники.
"На нас пішли "свободівці", мені вистрелили в серце" - про Майдан
Сергій Мерчук пригадав, як поїхав на Майдан у Київ. Це було в грудні. Було досить спокійно. Тому він повернувся додому.
А 20 січня мітингувальники пішли на Грушевського і заблокували її. Тоді було багато поранених, спалені автобуси, і я зрозумів, що настав час. Ми зібралися з хлопцями і примчали до Києва.
29 січня на нас пішли “свободівці” – вони чомусь вирішили звільнити Мінагрополітики, де ми жили. Ми спочатку подумали, що це штурм тітушок. Вхід вони заблокували однією сотнею, а на штурм пішли іншою. Ми вибрали тактику спартанців і погнали їх донизу. У будівлі сходові майданчики тісні. Там ми били нападників то вогнегасниками, то водичкою поливали, то столами. В результаті ми звільнили всі поверхи. Коли були на шостому, мені в груди влучили з травматичного пістолету. Хтось із “свободівців” вистрілив впритул. Я впав. На якийсь час навіть знепритомнів, прийшов до тями і побачив, що у мене кров тече. Люті стало ще більше.
Про найстрашніші події на Майдані Сергій Мерчук згадує так:
...О 8 години ранку 20-го лютого ми пішли пити чай у Мальтійську службу, де завжди його пили. Він був там найсмачніший, з імбиром. Підійшли туди і побачили, що барикади впали, а люди побігли вперед. Інтуїтивно розуміли, що силовиків треба прибирати з пагорбів. Тому також побігли туди. Коли ми піднімалися по сходах зліва від Жовтневого палацу, біля мене впали троє... З них я знав одного – Васю Мойсея з Луцька. Куля прилетіла йому в груди. На собі я потягнув його до лікарів. Почув його останні слова...
Наша сотня зазнала найбільших втрат під час розстрілу Майдану: шестеро загиблих, 11 важкопоранених...
Після зачистки Мар’їнки нас вперше обстріляли з «Ураганів»
В батальйон “Азов” Сергій Мерчук прийшов в середині червня 2014 року.
Команда була різношерстна – від 18-річних пацанів до старших мужиків, старих УНСОвців, яким було по 50 років.
Три тижні тренувань і – перші умовно бойові виїзди. Відразу потрапили в Сєдово на останню косу, де обстріляли прикордонників і одного вбили. Ми чекали, видурювали ворога на себе, але нічого з того не вийшло. Посиділи чотири дні і знялися звідти.
Потім, пригадує головний й патрульний Рівного, почалися виїзди в самісіньке пекло.
Перед очима стоїть карта того часу, яка весь час звужувалася. Ми наче "хавали", їли територію. Уже уявляли: Донецьк взяли в кільце, Луганськ і тоді можемо витіснити бойовиків... Тоді ж ще був кордон з Росією.
Але відбувся переламний страшний момент – Іловайськ. Я пригадую, як ми їхали туди на бойовий виїзд, заряджені, мотивовані, і не доїхали. Можливо, це було правильне рішення керівництва. Повернулися на базу вже після Старобєшево, зачистки Мар'їнки. Тоді нас вперше обстріляли з “Ураганів”... Після того нас відправили на блокпост за Маріуполем.
Потім 5 вересня відбулися перші переговори у Мінську. Після цього, за словами Сергія Мерчука,
почалося дурне тупцювання на блокпостах. Одному, другому...
На той забрали його рідного брата у 24-ту механізовану бригаду. Вдома був складний період. А коли почався перехід “Азова” в батальйон спеціального призначення Національної гвардії при МВС, Сергій Мерчук прийняв рішення повернутися додому, бо не хотів іти у Нацгвардію.
«Після сходу балотувався в органи місцевої влади. Слава Богу, не пройшов»
Рік після того, як повернувся зі сходу, Сергій Мерчук займався громадською діяльністю. Про це розповідає так:
Навіть балотувався в органи місцевої влади. Слава Богу, не пройшов. Бо це бруд, в якому не хотілося б копирсатися. А ще...
А ось історія його потрапляння на службу у поліцію, була така:
Я весь час встрявав у якісь бійки на вулицях рідного міста. Мене бісило, що п’яний сідає за кермо, що малолітки чудять, паралельно вів наркетів. І саме тому, що хотів навести порядок у місті, я став поліцейським. Хотілося перевірити себе, дізнатися, чи насправді підрозділ патрульної поліції буде чесним, як про нього розказують.
Але коли мене готували в Сокиричах, старі працівники казали: «Ти депутатів, суддів, не дай Бог, не зупиняй». «Чого ж?» – дивувався я. Таких порадників я недолюблював. Вони мене також.
Але коли до нас прийшов адекватний козак з Києва, ми почали нормально працювати. Це був Цюцюра Антон Іванович. Він зараз керівник патрульної поліції в Кропивницькому. Я працював і нормально себе показав.
Потім Сергія Мерчука відправили в Київ командиром 10-ї роти у Шевченківський район. Там він також себе добре зарекомендував. І йому запропонували стати керівником патрульної поліції у Рівному. На таку пропозицію відреагував розгублено:
"Як? Що робити?" "Розберешся", – сказали мені. На той момент мені було 24 роки.
«Залякати мене важко після того, що я бачив на Майдані і на фронті»
21 березня у Сергія Мерчука - День народження. А 20-го по вікнах його кабінету вистрелили з гранатомета:
Вистрілили з “Мухи”, але не влучили, потрапили у гараж.
На кинутому тубусі були написи “Мусара” і “За Сашка Білого”... Явно бажали відвернути увагу.
Але мало хто знає, що я раніше був знайомим з тим самим Сашком Білим. Я людина, яка прийшла в поліцію з правих рухів. І мені відразу було зрозуміло, що цей постріл – для відволікання.
Але залякати мене важко після того, що я бачив на Майдані і на фронті.
Сергій Мерчук розуміє, що перебуває під пильною увагою:
Я добре розумію, що на мене, як на молодого керівника, дивляться під мікроскопом. Якщо я влізу в якусь дурну тему, про це відразу всі дізнаються. Кум-сват-брат розкажуть. І у мене немає такої мети.
Якщо я чую взагалі про якісь можливості, я відразу згадую: Сергій Байдовський, Храп, позивний Вандал, Володя Пастушок, позивний Пісня, Павло Данильчук, позивний Вій, Олександр Гуч, позивний Пегас, Сашко Капінос, Василь Мойсей, Ігор Сливка, Бізон...
Невже їхня загибель була даремною?
Наші новини завжди можна знайти у Facebook та Telegram
Радіо Трек: НОВИНИ
