Гід з м. Рівне, який водить туристів у Чорнобильську зону, хоче там жити (ФОТО)
Побачити, як живе зона від(чуження)родження, можна і за «Вовину тисячу»
Рівнянин Іван Чорнобай вже кілька років працює гідом у Чорнобилі. Коли держава згадувала ліквідаторів, 14 грудня, ми зустрілись з ним у Рівному і розпитали про головний біль ліквідаторів, життя у зоні і те, чому тури у Прип’ять та на саму Чорнобильську АЕС цікавлять здебільшого іноземців.
А на момент виходу матеріалу ще й з’ясувалось, що використати «тисячу за вакцинацію» можна й на поїздку до зони відчуження, яку засновники Асоціації чорнобильських туроператорів намагаються зробити зоною відродження. Про усе, на нашу думку, найцікавіше, розповідає сам Іван Чорнобай.
Не «Сталкером» єдиним, міфи навколо радянського союзу холодної війни змушують людей їхати у Чорнобиль
Цьогоріч попри пандемію коронавірусу туристів вистачало. У 2021-му році ситуація була значно кращою, ніж у «локдаунному» 2020-му, якраз тоді коли були пом’якшення карантину. Восени за день зону могли відвідати 1 200 туристів, приблизно такі показники ми фіксували до пандемії. Є різні тури, треба розуміти. Стандартний тур триває світловий день, проте для поціновувачів є можливість заночувати у зоні.
Є різні тури, вартість залежить від завантаженості, транспортних витрат нестандартності маршруту, а подекуди й від змін, які вносять державні структури, що управляють Зоною Відчуження. Бо за кожного туриста сплачується своєрідний податок, як тільки ставку підіймають, туроператори вимушено підіймають вартість того чи іншого туру.
Якщо років 10 тому у зону їхали гравці у «Сталкер» чи поціновувачі постапокаліптичних краєвидів, то зараз все значно змінилось.
Більшість відвідувачів, майже 80 %, іноземці. Особливо багато представників «західного світу», які хочуть на власні очі побачити масштаби трагедії та інструменти «холодної війни».
Та ж сама Дуга – один із найпопулярніших об’єктів, який хотіли зрізати і утилізувати. Але держава зустріла супротив і зрештою віднедавна Дугу визнали пам’яткою державного значення.
Людей також цікавив саркофаг над атомкою. У 2019-му році HBO випустив «Чорнобиль».
Це викликало певний інтерес в іноземців, але величезного напливу, про який говорили деякі ЗМІ, так і не сталося.
Варто розуміти, що люди там планують відпустку чи подібні подорожі мінімум за пів року. Тож ті, хто зацікавився історією бронювали тури на 2020-й.
До середини березня торік там було багато іноземців, словом пощастило тим, хто встиг потрапити у зону до локдауну.
Зона відроджується, там «чистіше» ніж у мегаполісах
Люди мають страхи щодо радіаційної (не)безпеки. Є такі, хто досі боїться померти від радіації. Пострадянська радіофобія існує, це коли радіації бояться мешканці колишнього Радянського Союзу. Іноземців це не лякає, швидше притягує.
Ще багато залежить від компетентності й авторитету гіда, коли люди бачать, що про їх безпеку, в тому числі й радіаційну, дбають, це дозволяє почуватися комфортно.
По-перше, у деяких місцях зони чистіше, ніж у наших мегаполісах.
По-друге, ми ведемо туристів певним маршрутом, який перевірений в тому числі й у радіаційному плані.
По-третє, у зоні відчуження заборонено відвідувати будівлі всередині, після того, як деякі будівлі завалились.
До речі, Кабмін почав Велику реставрацію, до списку об’єктів увійшли деякі будівлі у зони відчуження. Там ще й завдяки Великому будівництву дорогу нову проклали.
І от інколи везеш групу туристів, швидко, комфортно, приїздиш на локацію, а там як на «сафарі» - купа диких тварин.
Лось Валєра часто потрапляє в об’єктиви камер туристів. Валєра любить їсти молоді дерева прямо в центрі Прип'яті.
Там є рисі, косулі, борсуки, лисиці, вовки, ведмеді, дикі кабани, єнотоподібні собаки, коні Пржевальського.
Природа відновилась, там реально чистіше, ніж у деяких мегаполісах.
Щобільше, рівень радіації на розроблених маршрутах навіть менший, ніж ми отримуємо під час перельоту у літаку.
Я б там жив би, купив би собі житло, якби продавали (сміється – авт.). У самому Чорнобилі.
До речі, я знаю людей, які після відвідин зони та й самого Києва тут лишились. Тобто Україна у них асоціювалась виключно з трагедію у Чорнобилі, але після екскурсії, після того, як вони відкрили й інші міста України, дехто залишається тут жити й працювати надовго, особливо ті, чия професія дозволяє працювати віддалено.
Дітей теж пустять у Прип’ять, але …
Лише в автобусах. Нині Асоціація чорнобильських туроператорів розробляє спеціальні маршрути для школярів.
Передбачається, що це буде виключно автобусний тур.
Тобто ніхто з транспорту не виходитиме.
Поки ж неповнолітнім у зону відчуження – зась. Офіційно. Про нелегалів не йдеться.
Тепер історію «радіаційної загрози» і найбільшої катастрофи людства мають вчити всі. Особливо політики
У зону приїздять екологи, які цікавляться природою Полісся. Був і соціолог, який поїхав у тур зоною просто туристом, а потім ввечері після туру сказав мені, що цей тур оплатить йому університет, бо дізнався дуже багато про соціальну динаміку великих груп у нестандартних умовах. Дехто приїздив через отой самий однойменний серіал.
Був у мене одного разу у групі поліціянт з Канади, розповідав, що в деяких частинах Канади, коли полює, мусить перевіряти дичину дозиметром, і це теж були наслідки Чорнобиля.
Був і чутливий момент, коли один туристів, за професією пожежник, залишив шеврон біля пам'ятника «Тим, хто врятував світ» на спомин про загиблого колегу.
В той момент і я не зміг стримати сліз. Я мовчу про туристів з різних куточків США, звідусіль, тільки з Африки, мабуть, менше (сміється – авт.).
Взагалі до нас часто японці приїздили. Японія – один з найбільших донорів українських екологічних проєктів, зокрема – вона допомагала збудувати сучасне і безпечне укриття (конфайнмент) над післяаварійним 4-м енергоблоком Чорнобильської АЕС.
Але коли у березні 2011 року сталася аварія на АЕС «Фукусіма-1» – тоді вже українці прийшли на допомогу японцям. Саме вони навчали японців, як допомагати постраждалим від радіації, як захищати від неї персонал і як спрогнозувати зміни довкілля після аварії.
Історію Чорнобиля нині намагаються перетворити в історію перемоги, а не поразки.
До речі, цю історію треба вчити і політикам. На цьому наголошують у Чорнобильському університеті. Це освітній проєкт, що об'єднує передових дослідників Чорнобиля та навчальний процес у закладах освіти різних рівнів.
Найцікавішим лектором, за відгуками студентів та викладачів, є ліквідатор, засновник цього проєкту Сергій Мирний.
Це людина, яка багато чого знає про ліквідацію наслідків вибуху на атомці у Чорнобилі, і при цьому він відмовився від офіційного статусу ліквідатора, не отримує пільг, він пережив це і з досвіду власного вирішив, що ця радіаційна трагедія – це історія перемоги, а не історія поразки.
Більшість ліквідаторів досі ображені, вони не змогли вилікувати цю психологічну травму, вони вважають, що програли цю війну.
Люди, які не знають, навіщо це все було, вони потім у депресії живуть все життя.
Ліквідатори – серед них поширений такий песимізм, вони залишились сам на сам зі своїми проблемами.
Про них на початку згадували, а потім – забули. Їм хотілося б, щоб їх шанували.
Коли ліквідатори є серед групи туристів, то вони розповідають ту чи іншу історію групі, після чого у них настрій підіймається.
Вони почуваються потрібними, повертаються додому і цей песимізм, який був на початку подорожі, зникає. Це дуже помітно.
Зауважу, що складно було і тим, хто під час ліквідації не отримав усіх потрібних документів, або їм не записали дози радіації.
Таких людей небагато, але вони є і їм теж несолодко, по 15 років доводити, що вони ліквідували наслідки аварії.
Тобто роками оббивати пороги усіх інстанцій, а це і відсутність самого статусу, пільг та допомоги від держави.
Бодай якоїсь, але допомоги.
До речі, часто у різних джерелах зустрічаємо інформацію про те, що ліквідатори ішли у зону, на будівництво саркофагу, щоб заробити. Але це не так, адже це було пекло. За кілька хвилин люди отримували таку дозу радіації, що …
Словом, думаю, ці ліквідатори вимушені були іти, бо навіть премія у 800 рублів не покривала наслідків.
Бо кілька хвилин, наприклад у сумнозвісній «зоні М» – це мінус кілька років твого життя, або й саме життя.
До речі, туризм у зону відчуження покликаний ліквідувати оце інформаційне забруднення щодо аварії у Чорнобилі.
Здається, що у кожної української родини є пов’язані із Чорнобилем історії, чи хтось з родичів чи знайомі точно мали стосунок до ліквідації.
А ті ліквідатори, які ще живі, не були у зоні після трагедії, і не бачили, як все змінилось.
Не бачили перемоги над радіацією, а саме за цю перемогу ліквідатори віддали своє здоров’я і життя.
Лише одиниці наважились туди повертатись і утверджуватись у тій думці, що все це недарма було.
Справжню історію Чорнобиля знають лише ліквідатори, але…
До речі, сьогодні багато людей досі вважає ліквідаторами лише пожежників, які першими кинулися гасити полум’я у реакторі.
Але насправді, першими ліквідаторами були працівники АЕС, щоправда, їхні жертовність і героїзм забуті. Так міфологізувалася катастрофа.
Та й серед офіційних жертв аварії (яких радянська влада визнала лише 30) лише шестеро пожежники, інші – працівники станції.
Також ліквідаторами вважають і тих, хто займався очищенням, дезактивацією території й будував саркофаг.
Завершили його будівництво 35 років тому якраз 14 грудня. Багатьох ліквідаторів нині немає в живих. Але ті, хто залишилися, не надто охоче говорять про трагедію у Чорнобилі. Ці люди, ліквідатори, досі вважають, що програли війну з радіацією.
Топ-5 «міфічних» питань від туристів
Часто питають про радіацію, ліквідаторів та компетентність працівників атомки. Тобто люди реально вірять у те, що у зоні настільки високий рівень радіації, що ти помреш, як там побуваєш.
Люди думають, що ліквідатори - це лише оті самі пожежники
та «дайвери», які стали головними героями серіалу HBO.
Часто питають, чи потрібно спалити чи закопати одяг, в якому ти відвідував зону.
Але насправді з ним нічого не треба робити. Легальні туристи проходять два контрольно-дозиметричні пункти, де перевірка досить сувора.
Американцям сподобались… снігові замети у зоні
Мононаціональна група була з 12 американців. Це лютий 2020-го, зону замело. Люди, хоч і були з однієї країни, не знали один одного, дехто з них не бачив стільки снігу. Але для них це екстрим: ходити по Прип'яті по пояс в снігу, чи пхати разом автобус, який втрапив у сніговий замет, на щастя, вони не розчарувались, а отримали подвійне задоволення.
Взагалі американців дуже багато приїздить, вони перевіряють «лякалки» з часів Союзу про холодну війну і хочуть побачити на власні очі саркофаг, який накрили найбільшою у світі аркою – новим безпечним конфайнментом.
Це як захисна оболонка.
Її виготовили зі сталі, вона повністю герметична, 108 метрів в висоту та 36 тисяч тонн вагою. Унікальна споруда і надзвичайно дорога, це споруда-рекордсменка.
Найбільша споруда, яку пересували на поверхні землі, зокрема.
Цим займалась нідерландська компанія «Мамут», яка, зокрема, підіймала підводний човен «Курськ».
Унікальність саркофагу та єдиний пам’ятник ліквідаторам
Зона «славиться» не лише саркофагом та конфайнментом, а й Дугою, колесом огляду, готелем «Полісся» та пам’ятником ліквідаторам.
Пам'ятник «Тим, хто врятував світ» біля Чорнобильської пожежної частини на виїзді з міста - справді унікальний.
Його звели до 10-річчя катастрофи пожежники місцевої пожежної частини.
У центрі монумента між ліквідаторами розташована стела, на якій у верхній частині встановлено хрест, зображення землі, в нижній частині знаменита вентиляційна труба другої черги ЧАЕС.
До останнього часу пам'ятник не належав нікому, і коли кілька років тому почав руйнуватися, люди з усього світу допомагали грошима на його реставрацію.
Для мене цей пам'ятник - це обов'язкова емоційна крапка у кожному турі.
З’їздити у Чорнобиль можна за «Вовину тисячу»
Щоправда, з незначною доплатою. В середньому тур коштує близько 1500 гривень. Ціна формується з багатьох чинників. Але гроші, які держава дає вакцинованим, можна витратити не лише на книги, походи у театр, авіа чи залізничні квитки, до прикладу, а й для підтримки української сфери туризму.
Сюди віднесли й тури в Чорнобиль, мабуть, комусь здасться це дивним, але може варто й українцям більше звернути свою увагу на це оповите міфами, емоціями та героїзмом місце, яке вже давно стало «must see» в іноземців.
Радіо Трек: НОВИНИ
