Епоха репетиторів: відомий освітянин висловився про два обличчя української середньої освіти
Та розповів про розцінки у цій сфері
Професор, доктор педагогічних наук, ексочільник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук у одній із груп у Facebook розповів про свою розмову з колегою на Хрещатику.
Чоловік ось вже 15 років, як займається репетиторством з математики.
Він офіційно зареєстрований як фізична особа-підприємець, сплачує податки, а графік занять у нього щільно забитий до травня: дистанційно і офлайн. Географія – майже вся Україна.
Результати його «студентів» (так він називає своїх учнів) на НМТ – від 195 балів. І це з математики!!!!
Ціна заняття — 350 гривень і далі вгору.
Репетитор пожартував:
Ціна залежить від глибини освітніх втрат.
Та іронічно додає:
Якби залишився працювати директором школи, мав би кабінет і нерви. А так маю нову квартиру, хороше авто, дружину – репетитора із української мови та дорослих дітей, які навчаються в зарубіжних університетах.
Після цієї розмови Ігор Лікарчук розмірковує:
Поки він спокійно будує свій бізнес на знаннях, країна впадає в екстаз від культу 200-бальників…
Я теж радію за абітурієнтів, які склали НМТ на 200 балів…
Але скажу те, що навряд сподобається ортодоксальним захисникам шкільного мундира: у більшості випадків загальноосвітня школа, якби вона не називалася, до цих 200 балів має таке ж відношення, як блиск золота до мідної монети.
На його думку, в Україні давно співіснують дві загальні середні освіти.
- Перша - офіційна. У ній головне - процес і показуха. Плани, звіти , інструкції, накази, рекомендаціі, «освітні втрати» й нескінченні «реформи». І сила-силенна чиновників, котрі з неї кормляться. Результат міряти небезпечно: бо тоді стане соромно за успіхи.
- Друга – неофіційна. Репетитори, групи підготовки, онлайн-курси. Тут головне - результат. Бо якщо його нема, клієнти йдуть до іншого. Все просто: конкуренція замість інструкцій і рекомендацій. Між іншим, якщо років десять чи п'ятнадцять тому послугами цієї системи користувалися лише ті, хто готувався складати ЗНО, то тепер репетиторів у багатьох випадках наймають і для учнів початкової школи.
На думку Лікарчука, саме в другій системі готують більшість тих, хто набирає топові результати у зовнішньому оцінюванні.
Іще у 2009-му якісна соціологія показувала: майже 80% абітурієнтів готувалися до складання тодішнього ЗНО з репетиторами.
Думаю, що сьогодні таких майже 100%.
Цифри говорять самі за себе: в Україні репетиторство стало системним явищем і створило реальну конкуренцію офіційній системі загальної середньої освіти. Формально дитина навчається у школі. Фактично — ключові знання і навички, необхідні для складання НМТ, вона отримує поза її межами. У тому числі, і у великій кількості випадків, репетиторські послуги надають ті самі шкільні вчителі. Добре, якщо у вільний від уроків у офіційній школі час.
Тому 200 балів у сертифікаті НМТ — це не перемога школи. Це коктейль із чотирьох складників: репетитор, ресурси сім’ї, наполегливість дитини й… школа. І, на жаль, школи там — найменше.
При цьому, звертає увагу Лікарчук, в Україні й досі репетиторство офіційно не визнане, робота репетиторів не зараховується в педагогічний стаж.
Про нього не знайдете жодного слова в освітянських законах, про нього не воліють говорити чиновники, про нього не будуть вести мову в жодній із 15 локацій цьогорічної серпневої конференції МОН. Чому?
Бо це дзеркало, у якому видно справжнє обличчя української загальної середньої освіти. Варто чесно сказати: без репетитора більшість учнів не подолали б вершини НМТ. Визнати репетиторство — це визнати безсилля офіційної системи. А хто з чиновників на таке піде?
Завершив свою розповідь Ігор Лікарчук таким спостереженням:
Уперше, більш як за 50 років роботи в освіті, напередодні нового навчального року я побачив перед собою вчителя, у якого голова не забита тим, що хтось із чиновників планує його «прокачати» чи «нашарувати» йому знання. Від нього не вимагають сертифікати про підвищення кваліфікації, складання планів, участі в нарадах, вебінарах, усілякій іншій методичній тусовці; йому не планують проведення «відкритих» уроків, не вимагають заповнювати «таблиці оцінювання», чергувати в укриттях, їдальнях, шкільних коридорах…
Я бачив перед собою вільного вчителя, який знає як ефективно навчити учня і робить те успішно. І гроші за ним ходять самі: без участі освітянських чиновників. Між іншим, чималенькі гроші. Які лише сняться шкільним учителям… Хоча останнім тягнути того освітянського плуга набагато тяжче.
Дві загальні середні освіти в одній країні. І що далі – більше перемог за другою
Ось як прокоментували допис його читачі:
Генеральна характеристика сучасного освітнього процесу і його результатів. Педагогіка задумується...
Ще у 2001 році на чи не першому семінарі щодо майбутнього ЗНО, запитав у азербайджанських колег: які ризики його запровадження? У них це зробили ще й 1992 році. Відповідь була очікуваною: як тільки ви це зробите, в Україні настане епоха репетиторів.
Репетиторство – плата батьків перед поступанням дитини за свій спокій і бездіяльність впродовж 11 шкільних років. Не цікавилися, не вникали, не перевіряли, не помічали, як дитина відбивається від рук і запускає навчання… Тепер – платіть!... Якби ви вчились так, як треба, той мудрість би була своя. А не репетиторська…
Радіо Трек: НОВИНИ
