Чому українці ставлять огорожі на могилах і чому цього не роблять у світі
Ніколи не здогадаєтеся
У більшості країн Європи та США кладовища — це спокійні зелені простори без парканів, столів і лавок. Там могили не огороджують, адже цвинтар сприймають, як місце спільної пам’яті, де всі рівні перед вічністю.
В Україні ж навпаки — майже кожне поховання має свою огорожу, вимощену плиткою ділянку й навіть лавочку для відвідувачів.
Звідки походить ця традиція і чому вона зберігається — пояснює РБК-Україна.
Як виглядають кладовища за кордоном
Європейські та американські цвинтарі схожі на доглянуті парки. Могили розташовані в ряд, відділені одна від одної лише травою або низьким живоплотом. Територією опікується муніципалітет, тож сім’ям не потрібно самостійно облаштовувати місце поховання.
Люди приходять сюди не лише згадати близьких, а й просто відпочити в тиші серед зелені — це частина культури спільної пам’яті, де кожен рівний, а простір належить усім.
Звідки взялася традиція огорож
- Спадок радянських часів.
У СРСР кладовища не мали централізованого догляду, тому кожна родина самостійно дбала про територію навколо могили. Щоб ніхто не проходив по «їхній землі», люди встановлювали паркани. Це стало звичкою, що збереглася й після розпаду Союзу.
- Психологія власності.
Для українців могила — це своєрідне продовження дому. Огорожа сприймається як символ турботи й захисту, а також як спосіб «позначити» місце родини.
- Сільські звичаї.
У селах кладовище часто було місцем зустрічей і поминань. Тому біля могил ставили лавки та столи — щоб провести час із померлими родичами під час поминальних днів.
Чому у світі відмовилися від огорож
- Догляд і екологія. Паркан ускладнює косіння трави та прибирання.
- Безпека. Металеві конструкції з часом іржавіють і можуть бути травмонебезпечними.
- Рівність. За кордоном вважають, що після смерті всі рівні, тому не варто «відгороджувати» себе навіть на цвинтарі.
- Естетика. Відкриті кладовища створюють відчуття спокою, а не тісного простору.
Чи змінюється ситуація в Україні
Так, поступово. На нових кладовищах у великих містах забороняють встановлювати огорожі — це частина європейського підходу. Люди дедалі частіше розуміють, що пам’ять про людину — не в металі чи плитці, а у догляді, молитві й повазі.
Втім, у селах традиція залишається: для багатьох паркан — це знак порядку, турботи й родинного зв’язку.
Думка священника
Священник ПЦУ, богослов і релігійний оглядач отець Іван Петрущак пояснює, що наявність або відсутність огорожі не має релігійного значення. Це лише культурно-історична традиція.
— На нашій території хтось багато років тому, щоб відмежувати одну могилу від іншої, зробив огорожу, і це перетворилося на традицію, якої дотримуються і зараз. За кордоном такої необхідності не було, — зазначив священник.
На його думку, найважливіше — не огорожа, а хрест і правильно проведений обряд відспівування. Адже пам’ять про людину живе не у залізі, а у серцях тих, хто приходить помолитися.
Радіо Трек: НОВИНИ
