Що це за больниця, ресниця, беременна, - Артем із Донецька розкрив очі мешканці Одеси
«Ви, одесити, не цінуєте те, що маєте!» (с)
Подаємо нижче ФБ-допис Тетяни Новікової із Одеси (на колажі вгорі вона — праворуч):
Я сьогодні поспішала на зустріч, і після роботи викликала таксі. Приїжджає машина з іменним номером — не цифри, а літери, англійською! Мить — і вже щось незвичне.
Сідаю, як завжди, на заднє сидіння, навскіс від водія. І раптом:
— Добрий вечір, пристебніться, будь ласка!
Чиста, оксамитова українська. Увечері. В Одесі! Я аж брову підняла — і, звісно, привіталась і пристебнулась. Бо це було не формальне «для галочки», а спокійне, впевнене прохання людини, яка поважає себе й тебе.
Зазвичай я в дорозі мовчу. Щось пишу, читаю, редагую. А тут — голос водія поставлений, дикція чітка, спокійна, інтонація— мов у ведучого аудіокниги «Солов’їна для душі». І сам водій — ненав’язливо, природньо-справжній.
Зав’язалась розмова. Виявилось Артем — із Донецька. Від початку війни — в Одесі. З 2022 року разом із дружиною та донькою — свідомо перейшли на українську. Каже:
— Коли втрачаєш усе, не хочеш нічого рашистського.
І додає:
— Ви, одесити, не цінуєте те, що маєте!
А й справді…
І далі понеслось про значення слів, їх етимологію й нюанси:
— А ви знаєте різницю між «безкоштовно» і «безоплатно»?, — питає він мене)
— Так і завжди цю різницю підкреслюю.
— А скільки є слів-замінників у російського «масло»?
Так: олива, мастило — і це ж не одне й те саме!
Посміхається…
Говорив захоплено, влучно. А далі продовжує:
— Я не люблю суржик і «суржиководів». Це ж не наша — це рашистська з українським акцентом! Що це за больниця, ресниця, беременна… Є ж: лікарня, вія, вагітна!
Я на мить завмерла. Сама із центру України, і до мішанини звикла. А тут — людина, яка десятки років говорила російською, — говорить про українську з такою повагою, що я відклала телефон і просто слухала його…
— Я не мовний радикал, — продовжує Артем. — Говоріть, як звикли, якщо важко українською, але ніколи не захищайте нічого російського. Вони не терплять українського. Вони його знищують. Стирають. Викорінюють. І я знаю, про що кажу.
Ми говорили ще. Я згадала про наш #прильотний_Compass. Він чув, читав, співчуває… І раптом каже:
— До речі, ви теж не зовсім чистою українською говорите.
— Як це?! — я аж «очі викотила», сміюсь. — Мене в Одесі всі записують, як Тетяну Українку!
— Але є у вас слова, які «проскакують»… — м’яко сказав Артем.
І він таки правий. Бо любов до мови — не завжди про гучні гасла. Це про увагу. До деталей. До слів. Різниці. Інтонацій…
Мій настрій цього вечора був такий, як треба. Бо я зустріла водія з Донецька. Без пафосу. Просто — людину, яка тримає українське. Кожним словом. І мені цього було достатньо. Тут і зараз.
Дякую тобі, Артеме.
Такі зустрічі — як ліхтарик на дорозі. І світить він довше, ніж здається.
Радіо Трек: НОВИНИ
