«Там не було ні вибухів, ні стрілянини. Тільки раптом з носа починала йти кров», - ліквідатор аварії на ЧАЕС

Частини з тих, хто побував на ліквідації аварії у 1986-1987 роках, вже нема серед живих

«Перед нами стояло завдання - не допустити радіаційної води у Прип'ять»

Директор КП «Рівнекнига», ексзаступник голови Рівненської ОДА Олександр Савчук з березня по червень 1987 року працював на ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Його призвали через військкомат. У день від’їзду у Чорнобиль з п’яти викликаних офіцерів запасу на призовний пункт прийшло лише двоє, один з яких - Олександр Савчук.

Його відправили зводити дамби з піску навколо ЧАЕС, поставивши завдання - не допустити радіаційну воду у Прип'ять, а звідти - у Дніпро і в оселі жителів Києва та всіх населених пунктів, розташованих по руслу Дніпра. Також їхній полк зрізав та захоронював уражений радіацією рудий ліс.  

Прип’ять вразила красою і жахом

Про перше враження від зони ЧАЕС Олександр Савчук розповідає так:

«Навколо - досконала краса природи: чарівні плеса річки Прип’ять, багато качок, риби, лісових тварин… І все це вбиває радіація.  

 

Не можна забути мертве місто Прип’ять: на балконах сушиться риба, біля будинків - дитячі велосипеди, через відкриті двері гаражів виглядають автомобілі, на мотузках – чорно-сіра, порвана білизна - життя зупинилося.

 

І на цьому фоні - солдати, офіцери з загорілими обличчями та руками - як після моря. Тільки загар у них - червоно-свинцевий, а в декого - кров з носа від надзвичайно високого рівня радіації. Він був таким, що на момент звільнення в запас отримана доза у кілька разів перевищувала норму».

Олександр Савчук


«Всі телефонні розмови тоді прослуховували»

Ще Олександру Савчуку запам’яталися короткі розмови з пілотами гелікоптерів перед їхніми вильотами та з військовими з Прибалтики, що прибули на допомогу. А також - листи додому до вагітної дружини, рідкі та короткі телефонні дзвінки з пункту зв’язку до найрідніших. 

«Всі телефонні розмови тоді прослуховували, щоб ніхто не сказав зайвого. І можливі вони були тільки з Чорнобиля, де ми жили у приміщенні медучилища.

 

У кабінках на переговорному пункті висіли написи: «Язик твій – ворог твій».

 

Втім, можливість обмовитися хоч на мить словом з рідними надихала та давала впевненість, що все, що ми робимо, це для них, для наших дітей, майбутніх онуків, для їх здорового, безрадіаційного життя».

Рідним Олександр Савчук не зізнавався, де перебуває. Адже дружина була вагітна. Вони думали, що він будує житло для переселенців з Чорнобиля. А на листах, які він надсилав додому, не було зворотної адреси – Чорнобиль. 

«Дехто з ліквідаторів вважав, що радіація - це дурня»

Про те, як турбувалися про захист ліквідаторів від радіації, Олександр Савчук розповідає таке:

«Захисні костюми не всім видавали. А тільки – гумові чоботи.

 

Респіратори ми отримували списані ще у 1973, 1978 роках. Міняти їх треба було щодня. А нам добре було, як хоч раз на тиждень поміняють». 

Важко було й багатьом усвідомити серйозність небезпеки від радіації.

«Там риби великої було багато. А їсти її не можна. Але хіба встережеш кожного? Солдати на дамбі ледь не руками ловили величезних сомів. І невтямки їм було, що це – страшна небезпека.

 

Солдати не задумувалися і на перекур сідали на повалені дерева рудого лісу. І не вірили, що це може їх вбити. Я пригнав бульдозер і вирив 2-метрову яму, щоб у ній курили – так було безпечніше.

 

Там не стріляли і нічого не вибухало, як на війні. Тож багато хто вважав, що радіація - це дурня. Тільки раптом кров починала з носа текти. І не знав, чому».

Були й такі, що з власної дурості чи безпечності намагалися на День Перемоги, 9 травня, встановити прапор над зруйнованим реактором.  

«Були там не тільки трудяги, а й шкурники»

Олександр Савчук розповідає:

«Різні люди були там. Бувало, що під’їжджали ад’ютанти на УАЗиках, вимагали: «Підпиши документ, що ми тут були».

 

Я відмовлявся це зробити, а вони погрожували: «Ми тебе навічно тут залишимо».

Запам'ятався і момент, коли раптом прорвало дамбу і їх підняли вночі, щоб усунути порив.

Я у другому авто їду, а перше – де начальство, раптом військовий патруль зупиняє за перевищення швидкості і на штрафмайданчик забирає. НА ШТРАФМАЙДАНЧИК - у момент ПРОРИВУ дамби!»

Були, каже він, і такі серед ліквідаторів, які електропилки, якими рудий ліс валили, розбирали на запчастини і з собою додому везли. А ці пилки достатньо було півгодини в руках потримати – і все: радіація зашкалювала.

«Радіація здоров'я не додала»

Олександр Савчук розповідає:

«Ще 25 квітня 1987 року я набрав максимальну допустиму дозу опромінення. Але не було заміни, щоб могти залишити зону.

 

Тільки за місяць після цього мене перевели за 30-кілометрову зону, де я добув до 5 червня».

Радіація, зізнається Олександр Савчук, не додала здоров’я. Але про свої болячки він говорити не хоче.

«Скажу лишень, що у 2002 році через них мене лікарі ледь не з того світу повернули. І багато хто з ліквідаторів повмирав».

Радіо ТРЕК у Telegram. Viber: 063-734-106-4

Мирослава Опанасик Радіо Трек

Знайдено банківську картку

В районі вулиці Чорновола знайдено картку приватбанку. Тому, хто загубив, прохання телефонувати:    

Загубилося цуценя в районі ринку "Ювілейний"

07 квітня в районі ринку "Ювілейний" було загублено цуценя рудого окрасу, має особливу прикмету: маленька грижа на животі. Вік цуценяти 1,5 міс. Усіх, кому відоме його місцеперебування, просимо відгукнутися за номером: (068) 937 33 64

Згубився кіт

В районі Газотрону згубився кіт сіро-рудого окрасу з білою грудкою. Котик має особливу прикмету – він без хвоста! Прохання повернути загубленого улюбленця за винагороду.    

Більше оголошень