Лі Куан Зе, або Чим цікавий Парадокс Зеленського (11 ФОТО)
Трансформер (АК)
Зеленський це не один парадокс, а декілька. Він поєднує набір архетипів: Переможця, Диктатора, Джокера, Героя і Змія.
Розглянемо лише один – Диктатора.
Опоненти Зеленського кажуть про небачену узурпацію влади, і це правда:
Люди хочуть, щоб Зеленський став Диктатором
Люди хочуть, аби він – навів Порядок.
Єдине, що вони голосували за Зеленського – диктатора в стилі Де Ґолля. За Диктатора – державника: захисника людей та країни.
Натомість Зеленський постає перед нами у якості диктатора, який, передовсім, захищає інтереси Заходу та Транснаціонального капіталу.
Така собі – удосконалена версія Порошенка, яка швидко-швидко штампує все, що хоче МВФ та ухвалює все, чого хочуть ЄС і США (які, деколи, правда, хочуть різного, але…)
Зеленський не лише виконує всі обіцянки Порошенка, але й робить це «Стаханівськими темпами».
Піночет би позаздрив такій рішучості та вправності.
Всі, хто роками скиглив про Лі Куан Ю, мають нині тихо мліти від щастя: от він – український Лі Куан Ю.
Дуже точна аналогія, до речі.
Лі Куан Ю – багаторічний лідер Сингапуру, який і вивів це місто-країну із грязі в князі – теж був диктатором.
У тому сенсі, що володів необмеженою владою.
Єдине, що Сингапур, на відміну від України, нічого не мав.
Запускати туди «з ногами» транснаціональний капітал було розумно і правильно, бо з Сингапуру не було чого брати – крім дуже вигідного географічного розташування.
Україна ж має лише корисних копалин на трильйони доларів. Тут є що брати. І тупо – віддавати це іншим, але…
Цікаво, що сам Лі Куан Ю за національністю був – китайцем.
Тобто не представляв корінних мешканців Сингапуру, які розглядали тоді китайців (та й зараз) як «хитрих і багатих зайд, які всюди тягнуть одне одного і всіх кругом експлуатують».
Це, до речі, дуже поширене уявлення про китайців в усьому тамтешньому регіоні Океанії та Індонезії.
І ось цей китаєць – Лі Куан Ю – приходить до влади в Сингапурі, коли той знаходиться просто на межі зникнення та захоплення сусідніми країнами.
Чисто як нині – Україна, на яку після Майдану вже всі дивляться як на покірну ресурсну базу, з якої вже нічого путнього не буде. Яка й існує то на мапі лише з доброї волі США.
(У Сингапурі аналогічну роль для Лі Кван Ю відіграла Британія)
Між іншим, знаєте звідки походить поняття «зовнішнього управління»?
Не задумувалися?
Воно походить з банківської сфери. «Зовнішнє управління» застосовують у банках-банкрутах на етапі, що передує їх (цих банків) розпродажу та розподілу їхніх активів.
Власне, парадокс в тому, що Порошенко слухняно вів Україну до ось такого уготованого їй Заходом (на радість Польщі, Угорщини та Румунії) безславного кінця.
Однак, тепер на арені з’являється Зеленський, який жорсткою і рішучою рукою запроваджує в Україні просто свято якогось безтямного лібералізму: приватизація стратегічних підприємств, розпродаж землі, виконання зобов’язань та швидке завершення всіх реформ.
Пенсії для ізраїльтян – за рахунок України, дозвіл на розкопки полякам, аби вони могли ще краще звинувачувати українців у геноциді, щось там іще для Туреччини пов’язане з доступом на наші ринки та Кримом.
Цікаво, що все описане вище, по суті, прямо суперечить баченню розвитку Україну викладеному нещодавно – знаєте ким?
Ігорем Коломойським.
Інтерв’ю з Коломойським, варто прочитати всім, хто хоче отримати певне уявлення про можливий розвиток України – альтернативний тому, що його постійно 28 років нам пропагують через ЗМІ.
Екс-олігарх (на його думку олігархів в Україні більше нема – всі надто збідніли) відкрито говорить про Державу як Корпорацію, де всі громадяни є співвласниками.
Державу як єдине ціле, де все найцінніше має належати – всім, а не комусь одному.
Посутньо, Коломойський виступає з чисто Державницьких позицій, відстоюючи інтереси саме України – усупереч інтересам Заходу.
Відстоюючи Державний капіталізм як противагу – Ліберальному капіталізму.
Так в Україні міг би виступати Диктатор, для якого взірцем є Де Ґоль.
Цікаво, що саме таким диктатором українці і хотіли б бачити – Зеленського.
І голосували за нього саме для цього. Щоби Зеленський був українським Де Ґолем (умовно кажучи)
Але Зеленський діє так, наче не чує Коломойського.
До речі, цілком можливо, що саме так він і має зараз діяти.
У цьому і суть – парадоксу.
Ми всі дивимося на Зеленського, як на Героя, який вже переміг Змія, хоча, насправді, він лише підходить до його логова.
Підходить під маскою українського Лі Куан Ю. Демонструє покірність, виконує всі забаганки й слухняно хилить голову, але…
Не виключено що настане час (найпевніше у межах року) і Лі Куан Ю у виконанні Зеленського перетвориться на Де Ґолля.
На диктатора – державника, про якого завжди мріяли люди.
На Героя, який почне – рубати голови Змію.
Страшно уявити – що ви собі думаєте, коли читаєте подібні тексти )))
Однак, ця авторська колонка, безперечно, пишеться «для кожного, але не для всіх».
Який сенс сперечатися? Час все розсудить.
Головне запасіться картоплею.
Буде цікаво.
Радіо Трек: НОВИНИ
