«Йдіть вчасно», або Історія про те, як нам навчитися цінувати власне життя
Істина проста – все приходить вчасно, навіть чудеса (с)
Ідіть вчасно – додому, навіть якщо вас ніхто там не чекає, із запальної вечірки, від гостей – без «на коня», від недоречних зв’язків і поганих звичок, від депресії і похмурих думок, від важких спогадів, зі стосунків, що давно віджили себе, від людей, які руйнують вас або руйнують вашого партнера поруч з вами…
Дайте йому і собі шанс знайти того, з ким буде краще, комфортніше, спокійніше, і в тій формі, в якій це треба кожному з вас. Якщо вже ви не здатні це дати один одному з тих чи інших причин, то не позбавляйте один одного спроби і надії знайти це в інших стосунках і в самому собі.
Не скупіться, не відбирайте у інших їх шанси бути щасливими так, як вони це розуміють, а у себе – свої власні.
Адже кожен із нас знаходиться у своїй точці еволюції і рухається у своєму ритмі, вібрує на своїй хвилі й отримує свій досвід. І якщо ви увійшли з кимось в резонанс – ви знайшли один одного, якщо в нетривалий дисонанс – отримайте необхідний досвід, розпишіться під ним, подякуйте і… йдіть вчасно 
Не приводьте в рух механізм, який причавить вас жорстким гнітом обставин, коли ви будете змушені приймати це рішення в умовах куди менш зручних для вас, і де вам доведеться вислизати з-під жорен вельми поверхневих, але боляче ранимих, «громадських» суджень, яким справи немає до ваших справжніх, щирих і життєвих мотивів, до вашого терпіння і довгих спроб щось «зберегти», когось «врятувати».
Ідіть вчасно, не залишайте на тілі вашого життя глибокі шрами, не заражайте свою душу ненажерливим вірусом провини, – почуттям, яке з неймовірною ретельністю відторгає вас від вашого, виключно єдиного життя і вас самих від себе. Ідіть вчасно, не випалюйте малюнки на тендітній тканині вашої долі. І не зазіхайте на чужу шкіру.
Цінуйте своє життя більше, ніж ваше життя цінують інші.
Ідіть вчасно, якщо хтось своє життя ставить вище вашого, бо ви відповідальні першочергово за своє життя і тільки потім за чиєсь…
Ніхто не прийшов у це життя, щоб бути принесеним на жертовний вівтар. І життя людині дароване не для того, щоб вона прагнула до жертвопринесення, даних їй з неба великих дарів: життя і здатності любити!
Не складно втратити себе, не складно розчинитися в іншій людині, в чиємусь житті, в чиємусь іншому світі, в чиїйсь іншій реальності. Не складно навіть це вимагати і бажати. Знайти себе – важко. Тільки ми можемо визначати і допускати міру використання себе. Адже жертвуючи собою марно, понад відведену вам міру участі в чиємусь житті, ви автоматично не додали собі (а може, і комусь, хто в цьому щиро потребував), або на якомусь іншому відрізку вашого життя вам не вистачить зовсім трохи – саме тих даремно витрачених сил…
Будь-які стосунки плідні, коли в них є обмін, взаємодія, віддача. Це парний танець. Але якщо ви почали відтоптувати один одному ноги до болю і крові, – потрібно припинити цей танець, і залікувавши рани, почати новий красивий танець, можливо, з новим партнером.
І так в будь-яких взаєминах, партнерських, сімейних, робочих…
Вчіться йти вчасно, як всередині ситуації, так і від самих ситуацій і обставин у своєму житті. Ви завжди знаєте цей момент, довіряєте собі, не вмовляйте себе, не обманюйте себе і не обманюйте інших…
Немає поганих людей, є тільки люди, які відрізняються від нас.
Бо істинний Задум цього священнодійства під сакральною назвою Життя, нам не відомий, але ним наповнене абсолютно все, що всередині і зовні, понад нашого розуміння і в його межах, одухотворене і неживе. І немає у Бога інших рук, крім наших з вами, і іншої відповідальності, крім нашої з вами перед собою і один одним, але спочатку – перед собою.
Все, що відбувається в нашому житті, все, що відбувається навколо нас і на далеких Галапагоських островах Еквадору – не тільки з дозволу Всевишнього, а й нашого з вами!
Ми дозволили нашому життю бути таким, яким воно є, ми привели цей час змін в дію, ми зірвали важіль з тієї пружини, що вирвалася з усією силою і б’ється тепер в конвульсивно-хаотичному вільному ширянні. Ми дозволили переважати сірим відтінкам в нашому житті, ми дозволили собі всього боятися, ми дозволили собі бути аутсайдерами у своєму власному житті.
Озирніться, можливо прийшов час … піти від цього
Неймовірно важко кинути все те, що пережило себе і піти, де б хто про це не писав, – я стверджую, що це не так. Йти важко, але йти вчасно – просто необхідно.
Ідіть вчасно від суджень і думок інших, оберніть погляд до себе. Де точка вашої опори? Адже тільки так ви можете перевернути весь світ. Не шукайте її в інших. Видам вам секрет – її там немає! Як немає щастя в когось, якщо його немає в вас. Ідіть вчасно від нав’язливих ілюзій і нав’язаних страхів, але продовжуйте йди до цілі, продовжуйте мріяти, продовжуйте пробувати.
Не бійтеся помилитися, адже це означає, що ви намагалися. Не бійтеся реакції інших людей, ви все одно не зможете її 100% -во передбачити, поки не зробите задумане, а якщо зможете, – тим більше, страх немає сенсу. Але у вас буде шанс … вчасно піти. Так, саме піти, і рухатися далі.
Ми розуміємо, коли у нас чогось немає, що нам би хотілося мати, коли нам чогось не дали, а ми чекали, але – ми ніколи не замислюємося про те, від чого нас вберегли, не давши нам бажане зараз. Істина проста – все приходить вчасно, навіть чудеса.
Тому… йдіть, не затримуйте нікого. Тому що якщо ви затримуєтеся – сценарій життя вже переписується і для інших людей… 
АВТОР: Тетяна Варуха
Джерело: Затишок
Радіо Трек: НОВИНИ
