Усі загинули в один день: у Рівному відразу три родини одягнуть траурні шати
Без люблячих татусів залишилося шестеро дітей
Відразу три родини одягнуть траурні шати, а Рівненська громада проведе в останню путь трьох вірних захисників — Петра Мешка, Віталія Рабчевського та Вячеслава Цюзя...
Петро Мешко 
Петро Мешко народився у Рівному. Навчався у шостій школі, згодом вступив у Клеванський професійний ліцей, де здобув фах автослюсаря. Черговим етапом у житті стала строкова служба. Її Петро проходив у прикордонних військах. Потім повернувся додому. Працював будівельником.
Веселий, компанійський, добрий та щедрий. Він нікому ні в чому не відмовляв, любив бути серед людей, у товаристві...
А ще з дитинства любив грати у футбол. Робив це за першої нагоди, а свого часу навіть грав за одну з команд місцевого клубу. Цю любов хотів передати й сину — п’ятирічному Іллі.
— Коли розпочалася війна, ми з братом разом пішли у військкомат добровольцями.
Розуміли обоє, що зайвих пояснень тут не треба.
Треба захищати нашу країну, дітей, треба зробити все, що в наших силах, щоб ворог не прийшов сюди, на Рівненщину, - розповідає брат Героя Володимир.
У недовгих телефонних розмовах Петро розповідав про службу. Був відвертим, що нелегко, і багато хлопців отримують поранення, багато гине... Та на всі прохання берегтися, відповідав своєю звичною фразою: «Я ж заговорений, нічого мене не візьме! Все буде добре!».
Володимир розповідає, що жодних сумних думок у брата не було. Вірив у перемогу та повернення додому...
— Жодного остраху, тільки погляд вперед! І ніяк інакше, ні кроку назад — так Петро жив, і нам тепер так треба жити!
40-річний солдат Петро Мешко загинув 8 серпня, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини поблизу с. Новомайорськ Донецької області..
.
Віталій Рабчевський
Віталій Рабчевський все життя прожив у Квасилові. Закінчив місцеву школу, навчався у професійному ліцеї на зварювальника. За тим на нього чекала строкова служба у військово-морських силах. Під час служби був головним електриком на кораблі.
Коли повернувся, одружився. Разом із дружиною виховували двох діток - сина та донечку.
Вперше війна наздогнала Віталія у 2014 році.
Його мобілізували на рік у зону проведення антитерористичної операції.
Коли ж повернувся, був упевнений, що цим не закінчиться, що буде війна.
Як тільки щось почнеться, я піду воювати, щоб цю нечисть сюди не пустити, - пригадує слова кількарічної давності дружина Віталія Олена.
Вже 25 лютого його викликали до військкомату, а за тиждень вирушив на передову…
— Він справжній патріот, таких іще пошукати треба!
Дуже любив Україну, і йшов за неї до останнього, за державу, за свободу, за дітей і жінок, за кожного, - розповідає дружина Героя.
Віталій, який мав досвід участі в бойових діях, не приховував, що цього разу все набагато складніше.
— АТО – це були квіточки, от тепер почалися ягідки.
Ти повертаєшся з чергування, втомлений, хочеш бодай поспати, а не знаєш, чи прокинешся, такі сильні обстріли, - пригадує слова чоловіка Олена.
А ще біль у голосі, коли говорив про загиблих:
Справедливий, чесний, відданий чоловік просто не визнавав брехні чи лицемірства. Тому найбільше його гнітили знущання з українських воїнів, навіть своїй мамі казав, що краще вже загинути, аніж потрапити в полон. А вдома його чекали мама, дружина, дорослі діти - 22-річний Владислав та 17-річна Вікторія
45-річний старший солдат Віталій Рабчевський загинув 8 серпня біля села Пречистівка на Донеччині через тиждень після повернення з дому…
В'ячеслав Цюзь
В'ячеслав Цюзь народився на Сарненщині у селі Гута-Перейма, але фактично все життя провів у Рівному. Навчався на електрика, але за спеціальністю не працював. Багато років трудився на АЗОТі, а за тим займався будівництвом. Працював на об’єктах в Україні, та більше — за кордоном.
Коли ворог вперше ступив на українську землю, В'ячеслав не став переховуватися, був мобілізований та півтора року прослужив у зоні проведення антитерористичної операції...
На щастя, з тієї війни вдалося повернутися цілим та неушкодженим, тож В'ячеслав знову повернувся до роботи будівельником.
— Ми дуже скучали за ним, адже рідко бував вдома через роботу. Але коли Вячеслав був тут, то весь свій час проводив із дітьми.
Їх у нас троє — Соломії 9 років, Макарові 4 з половиною, найменшій Ілларії майже два...
Він повністю віддавав себе дітям, грався із ними, годував, гуляв.
Був наче мама — не шкодував любові, ласки, ніжності... - розповідає дружина Героя Наталія.
Та у цю мирну картину знову увірвалася війна.
— Вперше чоловікові зателефонували з військкомату в перші дні війни, але фактично поїхав він за кілька тижнів — наприкінці березня.
Весь цей час, поки чекав, хотів їхати воювати. Навіть жартував, що йому русні не вистачить...
Коли вже поїхав, то розповідав, що це значно гірше, аніж було під час АТО.
Казав, що це пекло, не думав, що буде так страшно... - продовжує Наталія.
Подробиць про воєнні будні В'ячеслав дружині не розповідав. Такий вже мав характер, усі переживання тримав у собі. Лише зрідка Наталії вдавалося щось випитати в чоловіка.
А ще пригадує, що чоловік був справжнім футбольним вболівальником. Не один раз разом їздили на матчі. Та понад усе любив рідних та батьківське село. Завжди із теплотою ставився до батьків та рідного дому у селі на Сарненщині... Так хотів туди повернутися...
Стрілець-помічник гранатометника, молодший сержант В'ячеслав Цюзь загинув 8 серпня внаслідок мінометного обстрілу біля Авдіївки на Донеччині. За кілька днів йому виповнився б 51 рік…
Прощання із Героями відбудеться завтра, 13 серпня, о 10:00 на майдані Незалежності. Поховають їх на кладовищі «Нове»... 
Джерело: Рівненська міська рада
Радіо Трек: НОВИНИ
