У Рівному попрощаються з молодим лейтенантом, який загинув внаслідок артилерійського обстрілу на Луганщині
Він захищав справедливість, цінував дружбу та мріяв про власну сім’ю
Завтра, 6 червня, у Рівному попрощаються з 30-річним старшим лейтенантом Дмитром Дзюбишиним, який 29 травня загинув внаслідок бойового зіткнення та масованого артилерійського обстрілу поблизу села Золоте на Луганщині 
Прощання о 10:00 на майдані Незалежності. Поховають Дмитра на кладовищі «Нове», повідомляє Рівнерада.
«Доброго ранку, мамулічка. Я тебе дуже люблю», – це останнє повідомлення, яке отримала від сина пані Наталія. Останнє повідомлення мамі Дмитро надіслав о 10:40, а вже до полудня його не стало…
Я написала йому іще кілька разів того дня, але відповіді не було. Наступного – теж жодної звістки. Тоді я відчула, що сталася біда… – розповідає мама Героя.
Дмитро з дитинства мріяв стати військовим. Однак батьки намагалися уберегти сина, тому навчався він на інших спеціальностях. Здобував паралельно дві вищі освіти: у РДГУ отримав спеціальність «Інформатика», а у Рівненському інституті слов’янознавства – «Банківська справа». Втім, від військової мрії не відступив.
Він пішов у військкомат і фактично впросив взяти його на строкову службу, потім підписав контракт. А вже у 2016 вперше поїхав на Схід – у зону АТО. Він відбув там п’ять ротацій. Ми навіть казали сину, що не обов’язково кожного разу їхати, можна трошки зупинитися.
Він повторював «От будуть у мене діти, як я їм поясню, де я був, коли ворог топтав нашу землю?». І знову їхав… Він добре розумівся на комп’ютерах, тож неодноразово пропонували посади у штабі, але він відмовлявся – завжди йшов на передову, – розповіла пані Наталія.
У грудні минулого року Дмитро нарешті приїхав у відпустку додому і вперше нікуди не поспішав, насолоджувався часом, проведеним з рідними та сестрою. Готував нові страви, шукав цікаві рецепти, аби потішити рідних.
Дмитро дуже любив сестричку, завжди допомагав їй з математикою, навіть коли був в АТО примудрявся задачі їй вирішувати. А під час відпустки наперед зробив усі задачі і віддав мені, мовляв, нехай будуть, але сестричці не віддавай, щоб не розслаблялася, – пригадує мама Дмитра.
З мамою у Дмитра був особливий зв’язок: найрідніша, найближча, найдорожча людина, яка тільки може бути в цьому світі:
Він завжди знаходив можливість дати звісточку. Коротку, кілька слів, але я знала, що все добре. Завжди намагався мене заспокоїти. Але якось не стримався і сказав: «Мам, вони не люди, ми не можемо пустити їх до вас…».
Веселий, добрий, щедрий, завжди оптимістично налаштований. Дмитро захищав справедливість, за що його любили та поважали як командира. А ще цінував дружбу, тому особливо складно й болісно переживав загибель побратимів…
Дмитро Дзюбишин нагороджений Грамотою Президента України, медалями, пам’ятним знаком. Та справжньою нагородою вважав сім’ю. Він мріяв одружитися, мати двох синів та двох донечок, побудувати великий будинок, аби жити там усім разом...
Радіо Трек: НОВИНИ
