«Тікали лісами та полями»: щемлива розповідь мами та доньки, які втекли з пекла на Рівненщину
У селищі звідки вони бігли, окупанти прицільно стріляли у цивільних
Немішаєве - 8-тисячне селище міського типу в Бучанському районі Київської області. Воно розташоване вздовж траси Київ-Ковель і знаходиться між Бучею і Бородянкою. Це батьківщина героїв нашої розповіді – Марії та її доньки Ірини.
На момент початку війни мати з дівчинкою були вдома, розповідають переселенки. Вони додають, що Немішаєве менш постраждало, ніж Бородянка, Буча, Ірпінь та Гостомель, котрі росіяни перетворили на плацдарм бойових дій.
Проте, жителі Немішаєва достатньо відчули на собі холод, голод, відсутність електроенергії і повну блокаду.
Кількість російської військової техніки, яку за декілька днів на рідних вулицях побачили Марія з донькою Іриною, не перерахувати на пальцях.
Замість продуктів в місцевих магазинах на прилавках лежали боєприпаси.
Вийти на вулицю було неможливо через постійні обстріли житлових кварталів.
Окупанти свідомо «били» в підвали, де ховалися люди, у вікна квартир, розстрілювали тих, хто ходив по воду до криниці, - розповідає Марія.
Коли життя перетворилося на виживання, то як і тисячі внутрішніх українських біженців, Марія та Ірина вирішили покинути рідну домівку. Маршрут - захід України.
…Тікали лісами і полями. Минали блокпост, який влаштували на українських автошляхах окупанти.
Марія розповідає, що в українців, які виїжджали, рашисти прицільно розглядали вміст телефонів.
Рашисти бояться фото. Рашисти бояться підтвердження того, що «ані здєсь єсть», - резюмує жінка.
Вона каже, що увесь час, їхавши в дорозі у безпечне місце – молилася, а перехрестилася лише тоді, коли побачила український прапор на блокпості.
Прибувши на Рівненщину, першочергово пішла в храм. Подякувати Богу за те, що вона і вся її сім’я - живі.
Джерело: Рівненська обласна державна адміністрація
Радіо Трек: НОВИНИ
