Танець війни: Зневіра і можливість Перемоги – на відстані руки. Чи дослухається Зеленський до – Луценка?
Ігоря Луценка
Цей допис розходиться зараз мережею. Він про війну, життя та вічність. Але не тільки
Подаємо без змін
Дивлюся, як гойдалки гойдаються – від оптимізму до депресії, від сподівань на краще до страху перед майбутнім.
Навіщо ці гойдалки, якщо ми ніяк не зупинимо поїзд, котрий везе нас у майбутнє?
Запам’ятайте: війни однаково бувають безжальні і до палкої віри, і до смертельної зневіри.
Війни починаються раптово, всупереч пихатим спробам нашого розуму їх осягнути.
Далі вони норовливо ідуть своїм шляхом, з тріском ламаючи не тільки похмурі прогнози циніків, але і рожеві сподівання наївних.
Так, ця війна сповнена чудес, добрих для нас див. Такими дивами були деблокада Києва, наступ на Харківщині.
Але навіть у чудес є своя межа, за яку вони ніколи не сягнуть.
Найболючіше – бачити можливості, як ми можемо перемогти, але не мати сили примусити країну і людей навколо їх використати. Я бачу багато людей, котрі знають, які зміни нам потрібні – кожен з них занурений у свою галузь і глибоко там розібрався – але їх не чують.
***
Весь наш поїзд, палаючи, несеться, летить у сторону безодні, його не зупинити. Але якоюсь дивною мелодією звучить стукіт його коліс, заспокоює мене, спонукає миритися і з сьогоднішнім вогнем, і з завтрашнім проваллям.
Божество танцює танець руйнування – тож хто ми такі, щоб вчити його іншим танцям?
Останні дні я бачу навколо зорі – вони світять вдень і вночі, крізь каміння, листя, дерева і асфальт.
Це і є секунди мого справжнього життя, коли срібне сяйво йде крізь предмети поруч – і тисячі моїх можливих перемог у сотнях війн не допоможуть мені уникнути моменту, коли мої очі закриються і це сяйво назавжди згасне.
Цей світ нам дали у борг. Хоч як ми не уникнемо віддати його назад, але нам пощастило отримати цей час з ним задарма.
Радіо Трек: НОВИНИ
