Служив у полку «Азов»: у Рівному в останню дорогу провели Героя (ФОТО)

субота, 15 жовтня 2022 13:30

Російська війна безжально нищить нашу країну і наші сім'ї

Сьогодні рівняни попрощалися із 41-річним молодшим сержантом Андрієм Симонюком. Він помер у столичній лікарні від осколкових поранень, отриманих під час артилерійського обстрілу поблизу Майорська Донецької області.

Без батька залишилися дві доньки, у скорботі за чоловіком та сином - дружина та батьки.

Тато Андрія був військовим, тож все дитинство минуло у постійних переїздах територією колишнього Радянського Союзу. Вищу освіту Андрій Симонюк здобув у НУВГП, де отримав фах механіка.

Працював у приватних структурах та на державній службі.

Андрій Симонюк багато часу приділяв своїй родині. Разом із дружиною виховали двох донечок 14 та 16 років.

— Ми так його любимо, він робив нас щасливими, – говорить про тата донька Таня.

Події 24 лютого Андрій сприйняв дуже болісно. Потай від дружини, доньок та батьків відразу вирушив до військкомату, хоч в армії досі не служив.

— Андрій нікому нічого не сказав, просто пішов записуватися до війська. Кілька днів ходив у військкомат, ніяк не міг потрапити, бо черги були великі. Нам всім розказав, вже коли підписав контракт.

Він готовий був голіруч йти їх бити...

Він був такою світлою людиною, його всі любили. А усмішка — широка, щира — завжди була на обличчі.

Не знайдете фотографії, де б він не усміхався.

Його за оцю легку вдачу і постійну усмішку навіть прозвали «Містер позитив», – пригадала мама Героя Зоя.

Рідні переживали, але позитивний та оптимістично налаштований Андрій лише заспокоював: «Мам, все буде норм!».

Він служив у полку Азов. Спершу його чекали нелегкі навчання — на Львівщині, в рідній області та у столиці, де з ними займалися американські спеціалісти.

А вже у вересні вирушив на передову.

— Їм там було важко, але як була можливість, він завжди старався написати. Повідомлення короткі «Цілую. Норм» — але їх було достатньо, щоб знати, що з ним все добре... Я уявити не можу, як йому було там, як він міг воювати. Адже Андрій був надзвичайно добрим, любив рибалку, ліс, тварин...

Котеня загублене чи покинуте, пташеня з гнізда випаде — він всім намагався допомогти. А якось у лісі знайшли маленьке оленя, якого мама покинула, то він куди тільки не дзвонив, щоб знати, як діяти, аби його вберегти. Потім ще вертався перевірити, як воно там.

Одна доброта, а не Андрій... І дівчата його такі самі...

Обставини поранення рідним поки достеменно невідомі.

— Ми поки що не знаємо, що саме сталося. Адже усі хлопці, з якими служив Андрій, зараз перебувають на передовій.

Нам лише сказали, що через це і приїхати на прощання не зможуть, бо ж у них там гаряче.

А я ж то розумію, що це означає — їх поливають справжнім свинцевим вогнем... – додає мама Андрія Симонюка.