Шокова терапія Ксенії Юрченко (11 ФОТО)
Про минулу ніч
Оксана Юрченко написала черговий блог.
Про наболіле. Подаємо без змін:
ШОКОВА ТЕРАПІЯ
Відірвані руки, ноги, розмазаний по асфальту мозок і калюжі крові снились мені усю ніч.
Хоч, здавалось би я, мала вже звикнути, і мене вже навіть не нудить при перегляді.
Але вчора півночі переглядала фото та звіти патрульних про Сарненську ДТП тож це не оминуло підсвідомість.
Як цей 20-річний хлопець буде жити, знаючи що стількох людей – позбавив життя? Що поламав стільки доль?
Він виявився тверезим, хоч любителів оковитої за кермом у нас хоч греблю гати.
Зведення за ніч – 22-річний водій Porsche Cayenne двічі сів за кермо нетверезим.
Уперше його зупинили за порушення ПДР і він отримав першу 130-ту (за керування в стані сп'яніння), а вже за годину він знову потрапив на очі правоохоронцям, у яких не було законних підстав евакувати машину і цього разу водій "надув" 0, 81 проміле (допустима кількість 0. 20) що стало підставою для ще одного протоколу. Ну подумаєш – 20 штук...
Ще одна 130-та на його ровесницю, яка взагалі ніколи не отримувала водійського посвідчення, вирішила покататись і рухалась без увімкненого світла фар в темну пору доби.
Але зупинятись, як і визнавати свою провину дівчина аж ніяк не хотіла.
Дивлячись на її групу підтримки я вкотре пошкодувала, що на жаль, бикування – не є законною причиною пострілу в коліно. Гуманні у нас все такі закони.
Скільки ще треба жертв у цій війні на дорозі, щоб у людей увімкнувся хоч якийсь інстинкт самозахисту?
Якими мають бути штрафи, щоб тіло, яке випадає з машини не казало:
"Пив і буду пити, що мені твої 10 тисяч?"
Якою має бути рекламна кампанія і шокотерапія, фото яких трупів треба порозвішувати по дорогах, що б чарка застрягала в горлі у водіїв?
"Це станеться з усіма тільки не зі мною, проскочу!" - так думають всі водії, яких потім зішкрібають з асфальту.
І що прикро. В той самий час, коли навколо стільки біди й хвороб, люди добровільно наражають себе і близьких і часто зовсім незнайомих їм людей на страждання.
Тупість? Ницість? Безпечність?
Та хай би вбивались, чорт з ними, але ж вони тягнуть за собою ще невинні жертви.
Тіла лежать на дорозі, в калюжах червоної крові, над ними рій мух.
Напівзаплющені очі в яких застиг жах і усвідомлення неминучого, неприродно зігнуті кінцівки, заюшені голови та мозок по асфальту.
Сон?
На жаль, це страшна реальність.
Реальність, з якої один вихід і шанс лишитись живим – дотримуватись ПДР і закликати дотримуватись інших.
Фото – Роман Сардак
Радіо Трек: НОВИНИ
