Пробирає до сліз: вдова льотчика з Луцька розповіла як війна обірвала усе її життя

Катерина та Євген мають двох дітей. І вони нагадуватимуть їй про силу кохання

«Волинські новині» поспілкувалися з вдовою льотчика Євгена Лисенка Катериною. Чоловік загинув у повітряному бою під Житомиром 9 березня.

Подаємо цю статтю без змін, адже це один з разючих прикладів як війна з російськими окупантами руйнує життя українських сімей, а дітей лишає без батька.

24 лютого вночі він поспіхом зібрав речі, сів у авто, востаннє глянув в очі коханій… Потім Катя почула, як з луцького аеродрому злітають літаки. «Сталась біда», – і сльози з очей молодої жінки покотилися градом. А ще через трохи Луцьк здригнувся від вибухів.

У свої 28 років уродженець Черкаської області Євген Лисенко вже був льотчиком-інструктором. Йому зовсім мало лишалось польотів до кваліфікації льотчика І класу. За місяць до воєнного вторгнення росії Євгена призначили командиром однієї з ескадрилей Севастопольської бригади тактичної авіації ім. Покришкіна. Це одна з двох бригад, що відмовилися переходити на бік росії ще у 2014 році. Він керував винищувачем МіГ-29 і в протистоянні з двома російськими літаками устиг збити один з них, але загинув від ворожих систем ППО.

«Немає Харкова – нема і Жені»


Очі молодої вдови, мами двох діток – трирічної Єлизавети та дев'ятимісячного Єгора – вже втомилися від сліз… У них стільки болю та страждання. Утім, наче перегортаючи старий фотоальбом, Катерина пригадує історію зародження свого кохання. На ті короткі миті в її зеленкувато-карих очах з’являється блиск.

Катерина з Євгеном познайомились через мережу інтернет. Він навчався на третьому курсі Харківського Національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба, Катерина – у льотній академії Національного авіаційного університету на факультеті цивільної авіації.


«Познайомилися через друга. Мені було дуже цікаво познайомитися з людиною, яка навчалася на військового льотчика. Здавалося, що ці люди дуже сміливі та відважні й таких мало. Вперше зустрілися у Харкові в 2014 році. Дуже жаль нині спостерігати за цим містом. Немає Харкова – немає і Жені. Це було місце, де зародилося наше кохання, із ним пов’язано багато спогадів», – неквапливо, наче відтворюючи вміст цінної кіноплівки, розповідає молода жінка.

Посадив мене на лавку і сказав, що прийде. Я його дуже довго чекала, аж дивлюся – а він через хащі, через ліс йде до мене з букетом. Тоді став на коліно й освідчився мені

Здається, що вона боїться розгубити із пам’яті ті спогади, тому акуратно збирає їх, і, наче намисто, нанизує у розповідь.

«Під час першої зустрічі Женя дуже багато говорив. Я вже й не пам’ятаю, про що. Розповідав різні історії про себе, навчання, друзів. Розмовляли про все і ні про що. Мене просто зачепила ця людина за самісіньке серце і я вже не хотіла його відпускати. Він був дуже романтичним. Було важко, бо жили на два міста. Це було кохання на відстані та, чесно кажучи, я не думала, що воно витримає це випробування. Спілкування було, а от живих зустрічей до весілля – п'ять чи шість», – пригадує Катерина.

Вже влітку, через рік після знайомства, Євген освідчився коханій.

Пам’ятаю, що то був червень. А дату не пам’ятаю. У нас всі числа пам’ятав Женя. Я приїхала до нього в Харків. А Женя сказав зранку, що нам терміново потрібно прогулятися парком. Я ще подумала, мовляв, ну чого так поспішати? Прийшли. Посадив мене на лавку і сказав, що прийде. Я його дуже довго чекала, аж дивлюся – а він через хащі, через ліс йде до мене з букетом. Тоді став на коліно й освідчився мені. Виявилось, що він запланував це давно, просто хотів мені зробити сюрприз. Це був шок, ми були ще такими молодими. На той момент і мені, і йому – 21 рік. Все думалось, чи не поспішаємо, адже так мало знайомі. Сказати, що ми добре одне одного знали, я не можу. Але я була безмежно рада і цього дуже хотіла, – розповідає Катя.

Коли Євген запропонував Катерині одружитися, то думав, що вже закінчує навчання, тому нічого не заважатиме сімейному щастю, утім наступного року у виші, де навчався майбутній льотчик, впровадили магістратуру. Тому молодята продовжували жити окремо. Весілля зробили у Кременчуці. Женю відпустили з університету на три дні. Це і був медовий «місяць» закоханих.

Він поспішав жити. Приходив з роботи та, не переодягаючи форми, брав дітей та йшов з ними на вулицю гуляти


«Характер у Жені був занадто м’який. Я не раз казала йому, що, мовляв, ти – командир, у тебе ціла купа підлеглих, то як же з таким характером давати тверді накази на роботі? Але він усміхався і запевняв, що на роботі зовсім інший і що роботу додому не приносить. Я мріяла хоча б одним оком підглянути, який же мій Женя на роботі. Але так і не довелося. Навіть перед самою війною ми очікували на візит його батьків. Женя планував показати нам усім луцький аеродром, польоти. Але ми тоді трохи посварилися, тому не вийшло… На жаль….» – зітхає молода вдова.

Після того як у липні 2016 року Євген випустився з університету, його відправили на службу до Миколаєва. Окрім того, молоде подружжя встигло пожити й у Мелітополі, бо Євген мав бойові чергування, які могли тривати до пів року.

З 2019 року сімейство переїхало до Луцька

«На жаль, у Луцьку ми жили лише формально. Якби в нас був вибір, ми із самого початку жили б в обласному центрі Волині. Рік орендували квартиру, там були наші речі, але загалом у Луцьку пожили, мабуть, місяць за рік», – каже жінка.

Нині старшій доньці Євгенія та Катерини Лізі – три роки, сину Єгору – 9 місяців.



«Можна сказати, що Лізуня пів життя тата не бачила. Мені не вистачало спілкування з ним. Із шести років подружнього життя майже половину ми не бачились. Коли доні виповнився рік, зрозуміла, що в Мелітополі чоловік може затриматися дуже надовго, тому ми винайняли житло і пів року жили там. Все чекали, коли ж зможемо налаштувати життя у Луцьку. Але те життя йшло, а мені хотілось бути ближче до коханого», – зітхає Катя.

З її слів, Женя поспішав жити. Приходив з роботи й, не переодягаючи форми, брав дітей та йшов з ними на вулицю гуляти. Навіть коли потрібно було йти в ніч на чергування. Міг прийти, допомогти в обід молодій дружині вкласти діток спати й далі йшов до праці.

24 лютого 2022 року день Катерини не розпочався. Він закінчився ще 23-го…

«Женя прийшов з роботи. Потрібно було провести на потяг його батьків, які приїжджали до нас у відпустку. Того дня він пішов на роботу, а ввечері прийшов дуже втомлений, приніс грамоту, медаль. А я подивилася і сказала, що дуже хочу, щоб все було добре, але в серце закралась тривога. Я дуже ціную всі нагороди чоловіка, але чомусь у той момент радіти не хотілось», – голос жінки починає зрадницьки дрижати.

Катерина пригадала, що у ніч з 23 на 24 лютого Євген не хотів йти спати. Казав, що просто хоче посидіти. Зрештою пішов трохи відпочити перед роботою, бо ж, мовляв, доведеться прокидатися рано-вранці.

«Він ліг, але вже звечора йому телефонували хлопці. Женя був дуже збудженим і я розуміла, що щось не так. Сон до мене не йшов. Я до останнього думала, що не може в ХХІ столітті бути такої війни, щоб гинуло стільки людей. Зазвичай Женя мені казав, як мене любить, бо ж у мене такий характер, що всі почуття – всередині. А він не соромився їх показувати. Тієї ночі мені захотілось його сплячого обійняти. Він прокинувся і ми просто лежали», – гортає болючі спогади останньої ночі з коханим Катерина

Я дивилась, як Женя кидає в сумку все, що потрапляє під руку… Почула, як один за одним з луцького аеродрому злітають літаки. А вже близько 6:00 з вікна побачила, як бомбардують наш аеродром


О 3:00 24 лютого у Євгена задзвонив телефон. Він почав квапливо збирати речі.

«Літав, метушився по квартирі, кидаючи у сумку все, що потрапляло під руку. Я дивилась на те, і в мене закралося передчуття, що бачимося востаннє. Він зібрав речі. Зазвичай чоловік, як сідав у авто, дивився на наше вікно. А це навіть не глянув. Поїхав… Я думала, що це – навчальна тривога, але… Почула, як один за одним з луцького аеродрому злітають літаки», – схвильовано розповідає дружина льотчика.

А вже близько 6:00 вікна квартири вона побачила, як ворог бомбардує аеродром у Луцьку.

«Увесь цей час, навіть під час бомбардування аеродрому, Євген був зі мною на зв’язку, підказував, що робити, куди бігти… Скільки був живий, завжди мені допомагав. Я не знала і боялася запитати, куди їх перебазували. Він казав, що хоче, щоб ми були ще ближче. Певний час у мене навіть проскакувало бажання вивезти дітей за кордон. І ось коли зібрала валізу, я згадала, що Женя недаремно хотів, щоб ми були поруч. І я лишилась. Закрадались думки, що, Боже збав, із чоловіком щось трапиться, а я далеко і не зможу приїхати», – зітхає жінка.


З 19:30 почала обривати йому телефон… Дзвонила, писала всю ніч. Телефон мовчав. Потім виявилося, що о 19:40 Женя загинув

Катерина все допитувалась у чоловіка, як він, але Євген лаконічно відповідав, щоб не хвилювалася, з ним все добре.

«Наші розмови зводилися до коротких переписок. Але того дня, як його не стало, Женя вийшов на відеозв’язок. Сказав, щоб не хвилювалася і що незабаром повернеться та все розповість. Додав, що до знайомого ходили купатися. А я ще й подумала: і чого б це? Він мені казав, що це – погана прикмета перед польотами. Це була наша остання розмова. Де тоді був Женя, я не знаю досі», – розповідає про події тієї страшної ночі Катя.

Вже ввечері 9 березня молода жінка відчула, що із коханим щось сталося.

«З 19:30 я почала йому обривати телефон. Це відбувалося впродовж усієї ночі. Дзвонила, писала… А вже о 8:00 10 березня мені подзвонив командир і сказав, що Женя не виходить на зв’язок. Вони, мабуть, просто не хотіли мені казати правду, бо потім з’ясувалося, що о 19:40 Женя загинув. Його літак збили. Того дня я до останнього сподівалась і молилася, щоб він встиг катапультуватись і його знайшли. До вечора мені ніхто нічого не казав. Я всім телефонувала, чекала, але у відповідь – тиша. Всю правду дізналася від чужих людей», – болючі спогади гострим лезом врізаються у серце згорьованої дружини..

Коли у хаті стояла труна з тілом Жені, донечка нюхала квіти на вінку, не розуміючи, що тата вже немає. Ніби він просто спав

Розмова на деякий час перервалась… Катерина не може говорити – її душать сльози. Трохи опанувавши себе, жінка продовжила розповідь.

«Два тижні до загибелі Жені, з початку повномасштабного вторгнення, я не відходила від телефона. Все читала новини. Звістки про перемоги наших воїнів лягали бальзамом на душу. Із захопленням читала, як наші аси збивають ворожі літаки, тому за Женю була спокійною. Потім побачила у соціальній мережі, що збили його одногрупника, і почала сильно хвилюватись. Я зрозуміла, що багато чого насправді не знаю. Тоді подзвонила Жені. Він довго не виходив на зв’язок. Але коли врешті-решт вийшов, я себе заспокоїла. А через два тижні все повторилося, але уже з ним», – плаче Катерина.

11 березня, взявши дітей, Катя вирішила їхати до батьків Жені. Туди ж привезли і його тіло. Що трапилося з татом, ще зовсім маленькі син та донька не розуміють. Все чекають найріднішого додому…

Коли у хаті стояла труна з тілом Жені, донечка нюхала квіти на вінку, не розуміючи, що тата вже немає. Ніби він просто спав. Батьки Євгена не тямлять себе від горя, бо він був у них єдиним сином. Для мене війна закінчилася вже 9 березня, – каже молода вдова і на мить замовкає.

А через хвилину додає: «Аби тільки це все було недаремно».

Джерело: Волинські новини

Усі фото у публікації з сайту Волинські Новини

Радіо Трек: НОВИНИ

Радіо ТРЕК у Telegram.
Viber: 063-734-106-4
Сергій Шевчук

Сергій Шевчук

Відкрити плей-лист

У Рівному шукають собаку породи естонський гончак

Згубилася собака мисливської породи естонський гончак. Прохання повернути загубленого улюбленця за винагороду.

Знайдена картка Приватбанку

 Знайдена картка Приватбанку, універсальна. Територія газотрону. Поверну власнику який назве останні чотири цифри. +380975244009 [media=267008]

Знайдене пенсійне посвідчення

20.01.2022 на вул.Чорновола у Рівному водій VW Sharan BK2748CH Маркушевський В.О. втратив своє пенсійне посвідчення. Аби забрати документи завертайтесь за номером 0677954878

Більше оголошень