Німецька медицина – гімно? Українка про найболючіше. І це не про гроші
А щоб пацієнти перестали почуватися шматком м’яса
Викладачка Київської школи економіки Анастасія Леухіна відверто розповіла для NV про досвід ідентичних операцій в київській та берлінській клініках аби «навчитися, щоб пацієнти в Україні перестали відчувати себе шматком м’яса».
Її матеріал широко обговорюється в соцмеражах і далеко не всім сподобався.
Тому авторка підкреслила, коли людина каже «я пережила насильство», а їй у відповідь «німецька медицина – гімно» або «у нас все добре» й «украінські лікарі чудові та професійні»... така розмова приречена на втрату часу, відносин та віри в людство.
Ось як жінка описала свій досвід у медзакладах Німеччини та України:
Сьогодні я прокинулася від наркозу в амбулаторній операційній клініці Берліна з думкою про те, що різниця між рівнем поваги та комунікації лікарів у Німеччині та Україні така сама, як між турботою та зґвалтуванням.
Також Анастасія розповіла про операцію у «наймоднішому київському пологовому», де, за її словами, лікарі «приставили її до стінки», тиском та маніпуляціями змусили погодитися на чистку, не пояснивши, ані що вона дасть, ані як усе буде проходити, ані чого чекати потім.
Просто змусили, поклавши мене на гінекологічне крісло та прив’язавши ноги до його крил, - зазначає авторка.
Минуло майже 20 років, а я досі пам’ятаю. Уявляєте?
Їй тоді вперше робили наркоз та «забули пояснити, як вона буде від нього відходити».
Коли наркоз відходив, я думала, що я померла, — усі відчуття були настільки новими, неприємними та незвичними. Я втратила контроль над тілом та мовою.
Мені було страшно.
Поруч не було нікого, аби просто пояснити, що відбувається.
Я чула вібрацію телефону, але не могла рухатися. Я не могла нічого сказати — тіло відмовлялося працювати за звичними командами. Я досі згадую це як жах, і досі не розумію, чому хтось із лікарів не витратив хоча б кілька хвилин, щоб підготувати мене до цього.
Жінка зауважує, що після пережитого вона вийшла з відділення з відчуттям, що її зґвалтували
Деякі українські лікарі звикли ухвалювати рішення за пацієнта
В Україні я звикла, - пише українка, - що лікарі постійно продавлюють рішення про операції чи якісь втручання. Вони часто застосовують грубі маніпуляції, щоб загнати людину в страх та прискорити рішення про те чи інше втручання.
Бо все поспіхом. Усі всюди поспішають. В цьому процесі мало простору для діалогу та мало інформації, - зазначає Анастасія
У Німеччині я жодного разу не відчувала тиску. Всі лікарі говорять про те, що це ваше рішення, що якщо ви сумніваєтеся, краще не погоджуватися, що ви можете подумати та повернутися з додатковими питаннями.
Чомусь ніхто нікого не заводить у стрес і страх, щоб отримати клієнта на операційному столі. Просто дають чесні відповіді на питання, рідко та обережно висловлюють своє власне судження з приводу можливого втручання.
Отже, як вони це роблять? Подаємо допис Анастасії Леухіної з деякими скороченнями:
Спершу мене покликали на ознайомчу зустріч. Вона тривала близько години та призначалася, як звичайний візит до лікаря. Її фокус — підготовка до операції. Я отримала від медсестри текст поінформованої згоди.
Там зрозумілою людською мовою мені пояснили основи анатомії; потім коротко описали кроки операції та інструменти, що будуть використовуватися та можливі побічні ефекти. Також я отримала роздруківку усіх рекомендацій з підготовки та що треба принести з собою.
Для прочитання приблизно 20 сторінок тексту виділена окрема кімната, яка так і називається — кімната для читання.
Не в коридорі, не на колінках, не на сходовій клітині.
Ти можеш взяти час, щоб усе прочитати, перекласти, підготувати питання до лікарів та прийти готовою до розмови.
Після читальної кімнати — бесіда з медсестрою, зустріч з хірургом та анестезіологом (мабуть хвилин по 10−15 з кожним). Вже після цих бесід призначають дату та час операції.
Якісна комунікація є складовою безпеки як пацієнт, так і лікаря, вона допомагає формувати очікування та уникнути купи проблем, вона також допомагає вибудовати довіру. На щастя, українські лікарі потрохи починають розуміти, що комунікація в роботі це не розкіш, а базова складова професійної роботи. Це навички, яких можна вчитися.
Для комунікації та поінформованої згоди важливо виділити час і простір, які вимірюються в годинах, квадратних метрах і стільцях. В Україні це часто відбувається як формальність, на колінках, у коридорі. Це важливо змінити, - вважає авторка.
Багато хто в українських закладах нехтує інформуванням пацієнтів. Насправді, якісна поінформована згода може економити час лікарям, а не навпаки.
Бо саме комунікація, повага та згода визначають де межа між турботою та насильством. Українські пацієнти заслуговують на те, щоб їх лікували без насильства. Українські лікарі заслуговують якісного навчання з емпатії та комунікації, щоб вибудовувати довіру у відносинах з пацієнтами, щоб ті не плутали лікування з ґвалтуванням.
Радіо Трек: НОВИНИ
