На Рівненщині на прохання матері розкопали могилу її сина-солдата і знайшли інше тіло (ФОТО)

п'ятниця, 18 лютого 2022 07:30

Жінка не вірила у загибель сина навіть майже 40 років після похорону

36 років тому у бою в Афганістані загинув 19-річний Валентин Палівода, який мешкав у селі Нова Мощаниця, що на Здолбунівщині. Хоч офіційні дані вказують на трагічну смерть солдата, який служив вже другий рік, його матір Віра Палівода не могла змиритися з цією інформацією.

Молодий солдат Валентин загинув 16 серпня 1983 року. Цинкову труну військові привезли через деякий час, тож поховали вояка 31 серпня.

Батьки хотіли попрощатися із сином, однак військові не дозволили відкрити труну, не зважаючи на благання і сльози матері.

Вони охороняли домовину і поїхали лише після похорону.

За словами бойових побратимів Валентина, він був важко поранений у бою та помер. Батьки намагалися з'ясувати про обставини смерті сина: писали до «Червоного Хреста», в Міністерство оборони СРСР, але завжди отримували відписки.

За словами жінки, від друзів її сина і військових вона чула різні версії смерті Валентина. Тоді рідня солдата вирішила самовільно розкопати могилу.

За свідченнями очевидців, людина, яка лежала в Валентиновій труні, за статурою значно відрізнялася від нього. Припустили, що, може, через те, що тіло розкладається, й неможливо впізнати загиблого воїна.

Тоді мама згадала, що колись в дитинстві сина вдарив кінь і вибив йому зуба. Сусідні зуби зайняли це місце неповністю, тож люди сподівалися впізнати юнака хоч по цій «щербинці»... Але зубів там взагалі не було.

Усі рідні були переконані, що поховали не Валентина. Це давало надію на те, що він, можливо, живий, і перебуває у полоні. Деякі знайомі родини розповідали, що навіть нібито чули по радіо прізвище Валентина Паліводи у списку полонених українських солдатів в Афганістані.

Батьки Валентина також писали до організації «Надія» і ім'я їхнього сина навіть занесли до списків безвісти зниклих. Та коли розпався Радянський Союз, зникла і організація, яка займалася проблемами воїнів-афганців та їх родичів.

Віра Палівода померла торік, але до останнього сподівалася на фатальну помилку і надіялася, що її син живий...

Все життя після похорону сина вона ходила до церкви молитися. Вона казала, що молиться або за упокій душі сина, а, можливо, за надію, яка помирає останньою.