«Хлопці на фронті, а ти постиш фото з моря»: Чи варто під час війни показувати своє життя на загал
Фахівці дали відповідь
Під час війни багато українців виїхали за кордон, де, можливо, не бували раніше.
Там вперше побачили Біг-Бен, Ніагарський водоспад або океан, але чи етично й доречно ділитися враженнями й фото в соцмережах? І чи варто ділитися у мережі щасливими моментами з дня народження дитини або просто гарними моментами повсякдення? 
Що думають про «публічну радість» спеціалісти з етикету, психологи та воїни ЗСУ з передової 
Спеціалістка з етикету й моделювання поведінки Анна Чаплигіна каже, що потрібно навчитись розділяти:
- ваше право на життя і радість;
- появу вашої радості в публічному просторі.
У перші дні, тижні або навіть місяці після вторгнення українці не могли дозволити собі радість.
Були вагання: «Я можу дозволити собі цю радість чи ні? Іншим же погано». Окреме питання — не лише дозволити, а мати змогу відчувати радість. І є ще третій варіант: бачити людей, які вже змогли дозволити собі радість і щастя, і відчувати при цьому спазм болю всередині.
Відновлюємо здатність радіти життю: чому це так важливо?
Кожному варто подумати про відновлення здатності радіти життю. Це те саме правило про «маску, яку спершу слід одягнути на себе і тільки потім на дитину». Ви нікому не зможете допомогти за відсутності ресурсу!
А наш ресурс відновлюється через відчуття життя. І не його болю, а саме радості. Тож зараз варто навчитися радіти кожній життєвій дрібничці. Особливо якщо з’явилось відчуття «не можу, розучився». Пригадайте, що приносило вам радість до війни.
Публікувати радісні моменти в соцмережах зараз чи вже після війни?
Потрібно володіти певною майстерністю, щоб вписати ваші сторіз і публікації у воєнний контекст. Що зазвичай зачіпає людей? Коли інші публікують контент один-в-один таким, яким він був ще рік чи два тому. Складається враження, що така людина заперечує реальність. Начебто в її світі нічого не відбулось. Увесь час «плакатися» назагал теж не варто — людям і без вас вистачає суму. Найкращий варіант — показувати своє життя, але в розрізі нових обставин.
Не варто публікувати контент, у якому є тільки ваша чиста радість і насолода життям.
По-перше, ви наче й не зобов’язані дбати про реакції оточення, та ця фраза була актуальна рік тому. Зараз, якщо ви позиціюєте себе патріотом своєї країни, мусите дбати в тому числі про людей своєї землі. Адже Україна — це, у першу чергу, люди, а не територія.
По-друге, вам може бути боляче від реакцій людей, серед яких не всі можуть (особливо зараз) добирати слова. Просто подумайте, чи є у вас ресурс, щоб це витримати.
Психологиня Світлана Кіка вважає:
Життя триватиме, а війна закінчиться. І коли ви вже чотири місяці знаєте, що у вашому житті є війна, час запитати себе: «А що ще є в моєму житті, окрім війни?» Ніхто не може забрати в людини право радіти життю, якимось дрібничкам чи великим важливим подіям. Та саме на цьому етапі в багатьох виникає страх, сором, нерозуміння, як протистояти шаленому рівню агресії в суспільстві.
Тому багато людей відмовляються ділитися радістю назагал, не бажаючи стикатися із потенційними конфліктами, негативом. Це цілком нормально. Та це не означає, що вам не можна показувати моменти радості. Навпаки, я б сказала, що варто.
Що не так із людьми, які критикують інших «за радість»?
Війна вмикає чорно-білий режим: є або перемога, або війна; або страждання і смерті, або нормальне життя. Те, що люди відпочивають, ходять у кафе, смажать шашлики, йдуть у гори — це абсолютно не означає, що вони не долучаються до наближення перемоги України. Саме ті, хто відпочиває достатньо, будуть ефективніше працювати, заробляти гроші, донатити чи волонтерити.
Право радіти в українців ніхто не забирав. Чи показувати радість — кожен вирішуватиме для себе.
Воїн ЗСУ з позивним Сова також вважає нормальним те, що люди почуваються достатньо спокійно, щоб піти з друзями в кафе чи на пляж.
Так має бути. І те, що ви почуваєтесь нормально та відносно безпечно, означає, що ми свою роботу робимо на відмінно. Навіть ті, хто має змогу поїхати за кордон і відпочивати там, — ви абсолютно нормальні люди, не маю нічого проти. Я й сам приїхав до України з-за кордону, де вже довгий час працював, і став до лав Збройних Сил без повістки. Як і більшість тих, із ким я служу.
Тож, будь ласка, відпочивайте і відчувайте в собі сили. У нас попереду непростий шлях до перемоги. І так, ми відчуваємо вашу підтримку, волонтерську, і це відчуття «несамотності» дорогого вартує. Тож поповнивши відпочинком власний ресурс, не зупиняйтесь і у важливих справах для підтримки фронту
Джерело: Освіторія
Радіо Трек: НОВИНИ
