Душ у дворі, робота 6 днів на тиждень: де живуть і працюють українські біженці за кордоном
Чи визнають в Європі наші дипломи?
Про те, як склалися їхні долі, ТСН розповіли втікачки від війни.
Анна Волошина з Черкас – мама двох дітей, до війни 17 років працювала в коледжі викладачем української мови, української літератури та зарубіжної літератури. А також у місті була ведучою свят. Жінка ще на початку великої війни поїхала за кордон – шукати прихистку у Чехії:
Прага прийняла мене дуже гостинно.
Чехія надала Анні захист, але не роботу.
У Празі її диплом виявився абсолютно непотрібним:
Щодо роботи – дуже складно знайти її навіть людям з вищою освітою. Точніше, можна, але не за фахом.
І така проблема не лише в Анни. Європейці часто говорять, що українці кардинально змінили загальноприйнятий портрет біженця, адже з перших днів перебування за кордоном абсолютна більшість просила не фінансової або психологічної допомоги, а роботу.
Середньомісячна зарплата в Польщі близько 800 євро. Тобто, якщо людина йде в найпростішу професію, на найпростішу роботу, то, як мінімум, 800 євро вона зможе заробляти на місяць, – наводить приклад адвокат, експерт з міжнародного міграційного права Андрій Приходько.
Утім, у більшості випадків попри вищу освіту, гарний досвід та чудові послужні списки, претендувати українці можуть лише на низькокваліфіковану роботу.
В людей, які їхали, були певні сподівання. Вони шукали не просто роботу – вони хотіли влаштуватися на кращу роботу, ніж вони мали в Україні. І в той же час вони зіткнулися з тим, що тих можливостей, які дає їм рідна країна, вони не можуть отримати в іншій державі, – каже директорка українського державного центру міжнародної освіти МОН Олена Шаповалова.
Мовний бар’єр
Мова часто стає наріжним каменем для українських переселенців, адже більшість вивчала англійську, а іспити для підтвердження диплома необхідно здавати національною мовою держави перебування.
Для Анни з Черкас чеська мова стала випробуванням. Але жінка не здається і не поспішає повертатися в Україну, шукає роботу в Чехії і мріє, що одного дня зможе повернути свою професію – вчительки української мови.
На відміну від іншої біженки – одеситки Анни Фіник, яка зовсім нещодавно повернулася додому з Британії.
До війни Анна Фіник кілька місяців заробляла гроші в англійському містечку Герефордшир. Працювала менеджеркою з якості продукції на одному з підприємств. Робота була дотична до фахової, адже Анна за освітою також менеджерка. Тому, коли почалася війна, дівчина вирішила знову повернутися на цю саму роботу. Та не очікувала, що конкуренція цього разу буде вищою, а умови праці значно жорсткішими:
Важко було поєднувати і блогерство, і роботу по 6 днів на тиждень. А влітку взагалі було по 10-12 годин. І у нас був єдиний вихідний.
Ані чудове знання англійської мови, ані диплом про вищу освіту так і не допомогли Анні знайти роботу, що могла хоча б наблизити її до рівня життя, залишеного в Україні. Заробітків не вистачало навіть на пристойне житло:
У нас кухня була в середині приміщення, а в душ потрібно було йти на двір. Наприклад, якщо влітку це нормально, то восени погода була не дуже, тому що дощ, десь 5 градусів тепла, а ти йдеш вулицею в душ.
Тепер Анна Фіник планує шукати роботу, але вже вдома. Проте, і це виявилось не дуже просто. У січні 2023-го Нацбанк оцінював рівень безробіття в Україні у межах 30%. Тож диплом про вищу освіту зовсім не гарантує працевлаштування і в Україні.
Сьогодні є потреба в кваліфікованій робочій силі. Тобто, потрібні робітничі професії, бетонярі, дуже важливим є запит на водіїв. І ця тенденція підкреслює, що сьогодні нам більше потрібні фахівці з професійною технічною, аніж з вищою освітою, – зауважує Ірина Шумік, генеральна директорка директорату професійної освіти МОН.
Радіо Трек: НОВИНИ
