Чому в росії не закінчуються ракети? Окупанти дещо вигадали
Нові «іграшки» окупантів уже прозвали ракетами класу «земля-місто»
Ще у перші тижні повномасштабного вторгнення багато штатних експертів телемарафону «Єдині новини» та й деякі військові експерти запевняли, що росія «практично вичерпала свій ракетний потенціал». Людей тішили прогнозами: обстріли ракетами українських міст, внаслідок яких руйнуються промислові, інфраструктурні та житлові об'єкти, а також гинуть люди, скоро припиняться...
На жаль, цього не сталося. Почався 8-ий місяць війни, а ракетні обстріли продовжуються. Темпи, звісно, вже не ті, що навесні (до 70 ракет на день), тепер прильотів на порядок менше, та все одно офіційні зведення щодня засвідчують: агресор завдав ракетного удару по тому чи іншому українському місту.
Читайте також: Дорога всипана тілами: 23 людини загинули через ракетний удар по гуманітарній колоні у Запоріжжі
ГЛАВКОМ перейнявся питанням: як окупанти вирішують проблему стрімкого скорочення сучасного ракетного арсеналу?.. Загарбники активно використовували його з самого початку вторгнення. З’ясувалось, що рф-ія вирішила проблему дуже просто: почала бити по наземних цілях ракетами, які зовсім для цього не призначалися.
Радянські ракети для російської армії
Аби заповнити дефіцит своїх високоточних крилатих і балістичних ракет, російський агресор ще в травні почав застосовувати радянські протикорабельні ракети Х-22, які були прийняті на озброєння ще в 1968 роцi. Вони призначалися для ураження авіаносних ударних груп (у т.ч. за допомогою ядерної бойової частини), тож особливою точністю не відрізнялися: яка різниця, де вибухне ядерна боєголовка – прямо над кораблем, або на відстані 500 м?
Втім, запас Х-22 також добіг кінця, і тепер окупанти вирішили активно використовувати старі зенітні керовані ракети 5В55 від зенітно-ракетних комплексів С-300. Ця зброя призначена для знищення повітряних цілей, проте збройна скрута спонукає росіян до винахідливості…
Радянська зенітна керована ракета 5В55 була розроблена у 1978 роцi спеціально для комплексу С-300, та призначена для ураження літаків, крилатих та балістичних ракет.
Існує 4 модифікації, найпоширеніша – 5В55Р, яка прийнята на озброєння у 1984 році. З 1992 року на зміну цим ракетам почали приходити більш сучасні, які зараз використовуються і зенітно-ракетними комплексами С-400.
Як розповідає «Главкому» провідний експерт Центру військово-політичних досліджень Олександр Коваленко, зараз у Росії на озброєнні перебувають 125 дивізіонів С-300 – це 1500 пускових установок. Кожна установка призначена для запуску 4-х ракет і ще 2 ракети у запасі.
Отже, виходить, що на початок широкомасштабного вторгнення противник мав на зберіганні щонайменше 9 тис. ракет типу 5В55.
Втім, особливо лякатися цієї цифри не варто: хоч ракети і розміщуються у герметичних транспортно-пускових контейнерах, що дозволяє не проводити технічне обслуговування протягом 10 років, найновішій 5В55 вже 30 років. А найстарішій – 44 роки. І невідомо, чи багато з них хоч раз проходили перевірку. Швидше за все – ні, адже на зміну приходили сучасніші зенітні ракети. І ось з’явився привід ці «старі консерви» утилізувати.
Заміна «мозку»
Перші відомості про те, що агресор почав використовувати по наземних цілях зенітні керовані ракети типу 5В55, з'явилися на початку липня і цей факт спочатку викликав певне здивування. Судячи з маркування, виявлені уламки дійсно належали ракетам від С-300, але постало питання – яким чином зенітною ракетою можна вразити наземний об'єкт?
Адже як працює комплекс С-300: він знаходить ціль – літак або ракету, до справи підключається багатофункціональний радіолокатор підсвічування цiлi і наведення ракет, і дає 5В55 команду – куди летіти. Оснащена пеленгатором, вона «бачить» радіолокаційну станцію об'єкта, і, не долетівши до нього кілька десятків метрів, вибухає, буквально засипаючи ціль хмарою з 22 тис. металевих кубиків з гранню 1 см.
Якщо ж ракета у ціль не влучила (а ймовірність промаху – 70-90%), вона самоліквідується. Що цілком логічно – ЗРК призначені для захисту власних об'єктів. У разі промаху ракета впаде на своїй території, і навіть якщо і не вибухне, то все одно будуть руйнування. Щоб цього не сталося, i передбачено механізм самоліквідації.
Тепер уявімо, що таку ракету вирішили використати по наземній цілі. Якщо радар не дасть цілевказівку, їй просто не буде куди летіти. І зенітна ракета, випущена просто так, навіть якщо нахилити транспортно-пусковий контейнер у бік передбачуваної цілi, просто самоліквідується.
Є, звичайно, варіант, що на потрібному наземному об'єкті, на якійсь будівлі, буде встановлена авіаційна радіолокаційна станція (прилад розміром із мікрохвильову пічку), яку помітять локатори С-300 і наведуть на неї ракету. Тоді так, спрацює, і спрацює точно (тим більше що ціль нерухома). Але такий варіант передбачає наявність диверсантів, які у потрібному місці встановлять «маячок» (авіаційний радіолокатор). Це цілком можливо, але не масово.
Але варіанти з роботою коригувальника – поодинокі. А застосування 5В55 по наземних цілях зараз досить масове. У принципі, застосовувати їх як ракети «земля-земля» можна, використовуючи командне наведення. Така опція була у першої модифікації 5В55: вводилися координати, і радіолокатор комплексу вів ракету до цiлi, коригуючи політ. Але у цьому випадку дальність стрільби обмежена дальністю радіовидимості і становить 25-30 км. А підвозити С-300 на таку відстань до наземної цiлi небезпечно, комплекс одразу ж накриють артилерійським вогнем. До того ж у більшості 5В55 блоки наведення не командні, а напівактивні – тобто радіопеленгатори.
Єдиний варіант – поміняти ракеті «мозок», встановивши замість радіопеленгатора інерційну або супутникову систему наведення. А краще – і те, і інше. Саме такі блоки наведення встановлюються на сучасних російських ракетах «Калібр» та «Іскандер» (при цьому додаються оптичні чи телевізійні головки самонаведення, для кінцевої ділянки польоту).
Ракети класу «земля - куди поцілить»
Тут треба зазначити, що саме відсутність у росії через санкції «розумної» начинки для ракетного озброєння унеможливила подальше виробництво сучасних ракет («Калібр», наприклад, на 80% японський та американський, з російського там – хіба що корпус).
Тож на модернізовані ракети 5В55 ставлять інерційну систему наведення – це електронний блок, куди забиваються координати наземної цiлi, і гіроскоп, який стежить, щоби ракета під час польоту не відхилялася від потрібного напрямку.
Але гіроскоп – це все-таки механіка, чим далі об'єкт – тим більше накопичується відхилення, і у результаті воно може становити десятки метрів. Ракетні блоки GPS, які можуть скоригувати політ на кінцевій ділянці – дефіцитні прилади, а російська ГЛОНАСС (глобальна навігаційна супутникова система) теж особливою точністю не відрізняється.
Тож, що являє собою 5В55, яка застосовується за наземними цілями?
Відібрали на складах ракету, що більш-менш збереглася, викинули з неї радіопеленгатор і поставили гіроскоп. Ну і замінили бойову частину з 22 тис. вражаючих елементів звичайною осколково-фугасною боєголовкою, адже від влучання «рідною» ефекту буде небагато.
У будь-якому випадку переналаштовані ракети для С-300 – це неприємно. Їх все одно дуже багато і вони стали зброєю проти мирного населення. Для суто військових цілей 5В55 малопридатні, їх навіть прозвали «ракети класу земля-місто».
До речі, враховуючи максимальну дальність польоту 90 км, обстрілам зенітними ракетами найчастіше піддаються прикордонний Харків та Миколаїв, що знаходиться недалеко від лінії фронту.
Слід зазначити, що вирішення проблеми з російськими ракетами від С-300 просте: якщо на півдні України лінію фронту відсунути до Автономної республіки Крим, а Бєлгороду зробити гарне «щеплення», то 5В55 знову стануть для агресора марними – через невелику дальність польоту.
Автор: Андрій Кузьмін
Радіо Трек: НОВИНИ
