«Мрію стати маминим телефоном» (ТВІР)
(Не)вигадана історія
Можливо, перед нами лише чиясь авторська замальовка, але ситуація в ній є достатньо типовою для нашого часу.
Подаємо без змін:
Ця історія трапилась у сім’ї однієї шкільної вчительки.
Сталося все, коли, прийшовши до дому вчителька мови та літератури, відкрила черговий зошит, щоб перевірити домашнє завдання. І в один момент, вона охопила голову руками, емоції переповнювали її вона не могла стримати сліз, не могла сказати ні слова, плач душив її, це був момент, коли час зупинився.
Її чоловік лежав на канапі й здавалося абстрагувався від всього: він перебував у своєму телефоні, нічого, не могло відволікти його від цього процесу.
Повернувши голову й побачивши дружину в такому стривоженому стані, він, здивувався, але спочатку навіть не наважився її ні про що запитати. Не відводячи очей від дисплея, він продовжував гортати стрічки, через деякий час, відчуваючи неладне, усе ж запитав:
«Що не так?».
Піднявши заплакані очі, дружина подивилась на нього й сказала, що перевіряла домашню роботу своїх учнів.
Твори на тему: «Моя заповітна мрія!».
Чоловік не розумів який тут зв'язок, але без особливого інтересу та участі, все ж продовжив розмову, аби з’ясувати, що ж викликало таку реакцію. Жінка відповіла, що один з творів, перевернув її світ.
Відклавши, нарешті, телефон, чоловік попросив дружину прочитати йому цей твір, аби зрозуміти що й до чого.
У творі було написано:
«Моя найзаповітніша мрія – бути телефоном батьків.
Мої мама і тато дуже люблять телефони, це їх улюблені пристрої, вони так багато часу проводять з ними, і віддають їм усіх себе. Розмови зі мною не приносить їм такого задоволення як телефон, вони годинами можуть не помічати мене.
Коли я чекаю на тата, а він приходить, то завжди говорить, що в нього важкий день і він втомився. Але я бачу, як він бере в руки свій телефон і вся втома проходить, він може так просидіти годинами.
Коли мама зайнята своїми справами в телефоні, то взагалі не помічає мене. А, якщо й приділить мені трохи часу, то не на довго. Бо, як тільки задзвенить телефон, вона забуває про мене. І її увагу вже не привернеш ніяк.
Мої батьки живуть в телефонах: читають, грають в ігри; вони дбають про свої телефони та цінують їх.
Коли я прошу їх поговорити зі мною, то вони завжди кажуть, що трохи пізніше, бо зараз дуже зайняті, але в руках у них телефон.
Тому я хочу стати телефоном і завжди бути поруч зі своїми улюбленими батьками».
Дружина дочитала і подивилася на чоловіка, він був схвильований: «Як би я хотів зараз обійняти цього хлопця».
Дружина підняла червоні від сліз очі і відповіла: «Ти можеш зробити це прямо зараз – це написав наш син».
Радіо Трек: НОВИНИ
