Літаючі Ідоли, Хрест-віз, колеса Сонця і Баняки у Рівному (16 ФОТО)
Феєрична прем’єра «Марусі Чурай» в Академічному Театрі
Здавалося, що після «Білої ворони» здивувати рівнян театральним дійством буде важко, однак, Сергію Павлюку – одому з найталановитіших режисерів України, це вдалося.
Його «Маруся Чурай» це – шедевр.
Очевидно, що у прем’єрній постановці можна вишукати і певні вади, але вони незначні і лише відтіняють чесноти, яких є багато і про які говорити можна довго. Скажемо лише дещо основне.
Типовою ознакою довершеного мистецького твору є те, що в його алюзіях, натяках і шифрах кожен може бачити різне і знаходити своє.
Як казав геній
«Нам не дано предугадать чем слово наше отзовется»
У випадку з геніальним поетичним романом Ліни Костенко нам неабияк поталанило, що знайшовся сміливець, який зміг підійти до «Марусі Чурай» без захопленої згорьованості та надмірного пієтету. Підійшов як рівний.
Так само, як до цього тексту, теоретично, міг би підійти… Олександр Довженко чи Лесь Курбас. Так само, як і Ліна Костенко могла б підійти до кожного з них.
Як рівна до рівних.
Сергій Павлюк, за рівнем свого режисерського таланту, безперечно, є одним із цього ряду, і, якщо побачене на прем’єрних показах нагадало вам чимось «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, то ви теж маєте рацію: це все люди одного калібру, які, фактично, промовляють про одне і те ж.
Незалежно від того – що саме вони говорять.
Наприклад, що говорить журналістам Сергій Павлюк, можна прочитати тут, чи побачити ось на цьому відео.
І там, і там він каже багато цікавого, але те, що ви побачите на сцені, коли прийдете на «Марусю Чурай» восени, буде значно глибшим, і більшим, і потужнішим, ніж все, що вам скаже той самий Павлюк чи автор цього тексту, чи будь-хто інший.
Слова тут взагалі не дуже надаються до застосування, бо те, що відбувається на сцені, це чиста – магія театру.
Жодні фотографії чи відео передати її не здатні, бо не захоплюють всю глибину і всю площину сцени – від верху до низу, від краю до краю – з усіма, хто в ній застиг, рухається, говорить чи танцює, умирає чи живе.
З усім, що відбувається на ній та поза нею. – через взаємодію театрального дійства, глядачів і трупи. Коли ти ще не встиг до кінця зрозуміти побаченого, а вже слідкуєш за новими проявами несподіваних образів.
Наче й добре відомих: Вогонь, Земля, Вода; Коло і Вісь; Ідол і Хрест; Життя і Смерть; Любов і Зрада; Буденне і Вічне.
Ніби нічого нового. Але, якщо ви ще не бачили «Марусі Чурай», то вас очікують дуже нестандартні переживання. Від речей нібито буденних. Таких як баняк.
Ну, що здавалося б – баняк?
Баняк та й годі. Більш нічого
Та серце раптом завмира…
Ви побачите – як у вас реально завмиратиме серце, коли того баняка будуть одягати на голову – Грицю.
Уже, фактично, мертвому
Чи ще живому?
Цікаво як та ж сама «магія театру» періодично вистрілює зі сцени неймовірно дошкульними сентенціями Ліни Костенко, вкладеними в уста різних героїв і сказаними наче давно, але, немовби зверненими – у наше безпосереднє сьогодення.
Ти повертаєшся до тих слів та образів ще довго знову і знову.
Вони відпускають тебе поволі, і ти радієш, що в Рівному є настільки сильний театральний колектив, з яким працюють такі сильні режисери-постановники.
І що разом вони створюють справжні театральні шедеври.
Браво!
[media=91579]
Радіо Трек: НОВИНИ
