Чи не дарма ми відкидаємо мову Сковороди? (ФОТО)

Новий погляд на росіянізми

Інститут мовознавства імені O. O. Потебні НАН України повідомляє, що цей допис на їхній ФБ-сторінці став найпопулярнішим за минулий рік.

Він набрав тисячі коментарів, лайків та репостів.

Подаємо далі без змін:

Чимало слів, що їх уживав Григорій Сковорода, найосвiченiший українець XVIII ст., сьогодні ми сприймаємо як суто російські:

бедро, брюхо, бодрий, будто, везде, вещ, время, воздух «повітря», всегда, втóрий, год «рiк», гóрод «мiсто», деньги, дурак, дѣланiе, если, желати, жолудок, жизнь, звѣзда, или, источник, каждый, когда, куда, ложь, любезний, лѣкарство, лучче, мысль, много, нелзя, нужний, облак, первий, побѣда, пожар, покой, польза, помощь, пословица, послѣ, совѣт, сюда, телѣга, тишина, туда, тыква, ум, хотя «хоча», язык «мова» тощо.

А чи справді ці слова — росіянізми?

Дослідниця мови Г. Сковороди професорка Інституту філології Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка ЛІДІЯ ГНАТЮК стверджує: ця лексика побутувала в Україні задовго до поширення на наших теренах російської мови.

Вона була органiчним надбанням як староукраїнської книжної традицiї, так і народнорозмовної практики.

Майже всі наведені слова — питомого слов’янського походження. Вони функціонували і в старослов’янськiй (пiзнiше — церковнослов’янськiй), i в давньоруськiй мовах.

Більшість із них широко вживалися в староукраїнськiй лiтературнiй мовi XVI–XVII ст. У XVIII ст. ця лексика засвідчена в пам’ятках дiлової та народнорозмовної мови, лiкарських і господарських порадниках, текстах Івана Некрашевича, а також у мовi селян — персонажiв iнтермедiй.

Вимовлялися цi слова по-українськи: Ѣ здебільшого як [i], И, Ы як [и], приголоснi перед [е] не пом’якшувалися, окремi слова наголошувались інакше, ніж їхнi вiдповiдники в сучаснiй росiйськiй мовi.

Органiчнiсть цієї лексики для української мови пiдтверджується тим, що вона побутує в народних говірках: нижньонаддніпрянських, схiднослобожанських, подiльських, бойкiвських, гуцульських, буковинських, захiднополiських тощо.

У селах і досі чуємо:

«Діду, скільки вам год?», «Приписала лікарства од жолудка», «І кажде спішить улізти первим». І це зовсім не суржикізми! Це питомі слова, що їх передавали з діда-прадіда, вiд поколiння до поколiння.

Не цуралися згаданої лексики й класики нової української літератури:

• Сей Евріал був молоденький, / Так годів з дев’ятнадцять мав (І. Котляревський).

 

• А за ним у колясі генерал, з золотими китицями на плечах, на грудях золота звізда (Г. Квітка-Основ’яненко).

 

• Свою Україну любіть. / Любіть її… во врем’я люте… (Т. Шевченко)

 

• Ляхи мерзли, а козаки / Грілись на пожарі (Т. Шевченко).

 

• І возвеличимо на диво / І розум наш і наш язик... (Т. Шевченко).

 

• Саул, не будучи дурак, / Набрав гарем собі чималий / Та й заходився царювать (Т. Шевченко)

 

• Ходжу-блуджу по городу / Великому, великому. / Одкрив би я своє серце, / Та нікому, та нікому (П. Куліш).

 

• От і піди ти з Колісником. Первий він чоловік на увесь гóрод, — казали заможні хазяїни-ремісники (Панас Мирний).

 

• Зосі не сподобалася така швидка побіда над хлопцем (І. Нечуй-Левицький).

 

• Не приймаю жадних лікарств, опріч крапель з конвалії (М. Коцюбинський).

 

• Це було рано. Всюди панувала ще поранкова тишина (М. Коцюбинський).

 

• В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати (Леся Українка).

 

• Він з усього розмаху цюкнув його [ведмедя] згори в голову, аж череп розколовся надвоє, мов розбита тиква (І. Франко).

На жаль, відзначає Лідія Гнатюк, ці слова ми не вважаємо своїми:

«Переважна бiльшiсть носiїв сучасної української мови не знає її iсторiї, не пiдозрює, яку величезну роль вiдiграла староукраїнська духовна культура в цiлому i староукраїнська лiтературна мова зокрема в iсторiї культури схiдних слов’ян, а тому часто зрiкається своєї мовної спадщини, трактуючи її здебiльшого як надбання росiйської культурної традицiї».

Сьогодні ми не відчуваємо браку цих слів у нашій мові, адже всі вони мають усталені нормативні відповідники. І все ж: чи варто нам відмовлятися від давньої української лексики тільки тому, що вона збереглася в російській?

Повністю наукову публікацію Лідії Гнатюк можна прочитати ТУТ

Радіо Трек: НОВИНИ

Поширити у Facebook