«Бурштинове Гуляйполе». Як їм не заздрити! (30 Фото)
Дещо на захист бурштинокопачів
Вважається, що українці є анархічною нацією. Що ми не любимо Держави. Саме тому як нація, мовляв, роз’їдаємо будь-яке державне тіло, яке бере нас до себе (чи під себе). Нарікаємо, повстаємо, «колупаємо стовпа», згорьовано мріємо про власну країну, але коли її отримуємо, то робимо все аби так само її – уже свою власну Державу – довести до ручки, щоби потім, коли нас знову розділять та поневолять, згорьовано сидіти і клясти воріженьків.
Немає сумніву, що коли/якщо Польща отримає під контроль Західну Україну, то наведе порядок у північних районах Рівненщини дуже швидко і жорстко. Як це було раніше.
Немає сумніву, що будь-яка нормальна держава не потерпіла б сьогодні (у 21-му столітті) такого дикого Гуляйполя, яке ми розвели на нашому Поліссі з цим бурштиновим Клондайком, який ніхто не контролює, але з якого усі мають гещефт.
Можна обурюватися бурштинщиками. Вимагати введення нацгвардії, регулярних військ, писати петиції і вигукувати «Доколє!», але правда полягає в тому, що Україна у її нинішньому стані (у тому стані, до якого ми її всі разом довели за 25 років) не здатна навести порядок на бурштиновому поліссі – суто силовим методом, привівши ситуацію у рамки чинного на сьогодні законодавства.
Законодавства, за яким видобуток бурштину можуть здійснювати лише державні підприємства, та великі приватні підприємства – після отримання усіх можливих та неможливих дозволів і ліцензій.
Це як з податками: високі податки запроваджувати і збирати зі своїх людей здатна лише – сильна Держава. Держава, в якій надійно працюють усі державні інститути, де еліта є відданою, а населення – патріотичним.
Слабка Держава теж може запровадити високі податки, але ніколи їх не збере. Значна частина економіки в такій державі просто перейде в тінь. І це ми теж чудово знаємо з власного досвіду.
Інша правда полягає у тому, що люди, які критикують наших поліських бурштинокопачів, закликаючи владу до рішучих дій, насправді, часто цим бурштинщикам – заздрять. Зокрема, ті, хто їх таврує зневажливо, з погордою і не добираючи слів.
Елементарно заздрять їхнім заробіткам та грошам.
Це нормально. Це теж дуже по-людськи і по-українському.
Натомість, пропонується подивитися на всю цю історію трохи по-іншому і згадати… Майдан.
Ми, всі, хто були на Майдані у Києві, пам’ятаємо ту атмосферу – «вольниці», піднесення, натхнення, солодкого смаку безкарності, зухвалого зудару, вільнодумства, товариськості, братерства.
Як це було приємно – відчути себе враз – у 21-столітті, на центральному майдані найбільшої європейської країни, але наче як у столітті 16-му, на Запорізькій Січі.
Кругом ці кострища величезні, казани, дим горою, регіт, спів; на сцені хтось виступає, оплески, завзяття; чоловіки у камуфляжах та справжніх козацьких жупанах і шапках, жінки з каструлями на головах; повно їжі та питва; усі одне одного годують і всі усім – раді. У повітрі розвіяне відчуття певної загрози та небезпеки, але над усім тим панує радість та упевненість, що «ніхто нам не указ»
Майдан – здійснення і втілення нашої віковічної української анархічної мрії.
Так от, «Бурштинове Гуляйполе» це, практично, той самий Майдан. За базовими відчуттями. Лише там не годують безкоштовно і не виставляють сцен. Там клято працюють, там є реальна небезпека, там навіть часто гинуть і травмуються. Але понад усім цим там панує – радість.
Здорова чоловіча радість мужиків і пацанів, які гарують по-дикому, але знають, що заробляють – гроші. Грубі гроші.
Ви відчуєте цю атмосферу радісної «вольниці», пахоти, задоволення і натхнення, якщо зайдете у групу «Клондайк» в соцмережі вКонтакті.
Це специфічна фреска поліського сьогодення: люди не криються, нікого не бояться; вони важко працюють, але вони – задоволені життям.
Подумайте, сторіччями наші поліщуки – це була бідота чорна. Жили з лісу як могли. Топили тим бурштином собі грубки, а тут Бог їм подарував таке щастя – бурштин раптом виявився потрібним і дуже дорогим.
Лише не лінуйся – бери лопату і йди копай. Копай як проклятий, але заробляй. А заробиш на помпу, то збирай бригаду і по коліна в воді – у спеку та стужу, в дощ і от в таку погоду як сьогодні – не лінуйся, виходь і мий той бурштин. І відчувай себе – мужиком. Дядьком!
Як ви думаєте – скільки б рівнян – офісного планктону та безробітних, чорноробів та айтішніків помінялися б зараз із ними місцями?
І що тепер – ми хочемо у них тую радість забрати?... Аби замість 5-6 тисяч грн. на день вони погодилися так само гарувати, але заробляти 5-6 тис. грн. на місяць? А решта, щоб осідала в офшорах під контролем тих чи інших олігархів, або їхніх ставлеників?
Подивіться ці фотографії. Вони промовисті.
Виникає питання – а що ж робити? Де вихід?
Днями пролунало, що Держава збирається ввести у наші поліські райони нацгвардію. Мало не з усієї України. Чи дасть це ефект?... Важко сказати, але найпевніше, що ні.
Навряд чи взагалі когось по-серйозному будуть вводити. Принаймні, до визначення з урядом та коаліцією. А як введуть, то ефект з того буде тимчасовий і незначний.
Слабка держава змушена не тільки тримати низькі податки, але й шукати якісь інші рішення власних проблем, окрім прямолінійних і силових.
У випадку з бурштинокопанням рішення, вочевидь, знаходиться більше у площині законодавства.
Потрібен закон, справедливий Закон, який дозволить і цим людям заробляти собі нормально (хай половину від того, що вони мають зараз), і порядок якийсь там забезпечить, і відновлення природи відповідне, і надходження до бюджетів усіх рівнів.
Безперечно, запровадження такого – навіть справедливого закону – не обійдеться без силових методів. Можливо доведеться вводити і нацгвардію. Але тоді в цьому буде хоч якийсь сенс та логіка.
У будь-якому випадку, починати варто саме з Закону. Чесного і справедливого закону, логіку якого зрозуміли б усі. І ми, і звичайні бурштинщики.
[media=57077]
Радіо Трек: НОВИНИ
