У нас це невід’ємна частина життя, - українка розповіла, кому дуже непросто жити в Норвегії

Україна у нас — це країна культури, - ділиться біженка від війни

Одеситка Юлія Гончарова до початку повномасштабної війни мала насичена творче життя. Разом зі своїм танцювальним колективом вона виступала на великих сценах та їздила на гастролі в різні українські міста та за кордон, - розповідає її історію RFI.

У мене декілька напрямків у танці – це сучасна класика, модерн, джаз, контемпорарі.

 

А ще останні кілька років в Одесі, коли я в Україні працювала, ми мали проєкт у стилі фламенко.

 

В Україні у нас був наш танцювальний колектив і ми працювали у цирках, в Одесі у цирку, у різних театрах.

 

Ми гастролювали Україною, у нас були контракти в Німеччині і різні приватні замовлення.

 

Ми мали багато роботи, — розповідає танцівниця. 

Після початку повномасштабного вторгнення Юлія, разом із двома своїми дітьми, переїхала до Норвегії. У перший же рік їй пощастило знайти роботу — рік пропрацювала вчителем танців у дитячій школі, паралельно вивчала мову.

І велика вдача, що мені вдалося взяти участь у постановці у місцевому театрі. Це спектакль Amadeus про Моцарта та Сальєрі, який тут прогримів на всю Норвегію.

 

Проєкт був на два місяці, у нас був місяць репетиції й місяць тривала вистава. Мені дуже пощастило, що мене взяли, хоча я за це не отримувала гроші, але скрізь це вписала, наприклад, у резюме.

 

І коли люди чують, що я була в такому проєкті, то на них це справляє дуже сильне враження, — каже співрозмовниця видання. 

Творчим людям дуже непросто

Вона додає, що попри усе це, у Норвегії творчим людям жити дуже не просто.

Україна у нас — це країна культури, й танцювальна та музична сфери дуже розвинуті.

 

Танцювальна сфера у нас – це як невід'ємна частина культури та взагалі життя.

 

А тут вони, норвежці, навіть не знають свого національного танцю, і в них це взагалі не розвинуто.

Також одеситка розповіла. що у Норвегії роботи небагато у цій сфері, і це теж фриланс, тобто від контракту до контракту. Тому багато хто їде працювати до Данії, Швеції чи Англії, в найближчі країни, тому що більш перспективно там реалізуватися.

У Норвегії навіть по знайомству тобі ніхто не запропонує піти в якусь танцювальну виставу, бо самі норвежці потребують цієї роботи, — зауважує танцівниця. 

Попри наявні складнощі з пошуком роботи, в Україну Юлія повертатися наразі не планує. Каже, розвиток творчої сфери на Батьківщині не на часі. 

Людям треба підіймати економіку, якось жити, виживати далі. Мені здається, що інші професії потрібніші зараз будуть в Україні, навіть після війни... 

Я хотіла б залишитися (в Норвегії. — Ред.). 

 

Але для того, щоб тут залишитись, потрібно, коли закінчується колективний захист, відкривати робочу візу.

 

А складність у тому, що робочу візу відкривають лише якщо ти знаходиш повну зайнятість на 100%, це 40 робочих годин на тиждень. Це досить складно, — пояснює українка.

Наразі Юлія продовжує пошук роботи, вчить норвезьку мову, але також роздумує над можливістю самореалізації в інших країнах. 

Раніше про життя в Норвегії ми писали:

Норвегія – велике село: чому українці дедалі частіше тікають з цієї країни?

 

Корпоративи – щотижня: українка розповіла, як влаштувалася та працює у нафтовій компанії у Норвегії

 

Нумерують людей та вимикають світло о 23:00, - українка зняла рожеві окуляри у таборі в Норвегії

 

Радіо Трек: НОВИНИ