Розвиток аграрного ринку: кого і чим може нагодувати Україна?

Кількість малих сімейних аграрних господарств за останніх 10 років скоротилася більш ніж на 60%

Сільське господарство є однією з основних складових української економіки. Які процеси зараз відбуваються в галузі і які перспективи має Україна. Розлогий матеріал підготував народний депутат України з фракції «Слуга Народу» Дмитро Соломчук для видання «Хвиля».

У кожної країни є своя унікальна роль у світовій економіці. Катар має великі запаси природного газу, Саудівська Аравія – найбільші запаси нафти, в надрах ПАР колосальні запаси алмазів, а Китаю дісталася золота жила в прямому сенсі. Всього потроху зберігають надра нашої країни, але головна конкурентна перевага знаходиться зовні – 32 мільйони гектарів чорнозему. Після здобуття незалежності Україна впевнено взяла на себе роль світової житниці.

Ми є найбільшим у світі виробником соняшнику й соняшникової олії, в різні роки входили до десятки найбільших виробників кукурудзи, пшениці, ячменю, сої, ріпаку, картоплі, вишні, черешні, горіхів, м'яса птиці.

Сільське господарство – один з китів, на яких тримається українська економіка. Аграрна продукція становить майже половину українського експорту, а її продаж приносить до 40% валютних надходжень в країну. Водночас нам потрібно працювати над диверсифікацією експорту, приділяти увагу не тільки традиційним культурам, як зернові чи олійні, але й збільшувати виробництво овочів та фруктів, які також мають попит на зовнішніх ринках.

Час змін

Український агропромисловий комплекс орієнтований на виробництво зернових й олійних культур, які складають дві третини нашого сільськогосподарського експорту. Очікується, що до 2050 року світовий попит на зерно у світі збільшиться на 70%, на олійні культури майже у два рази, у зв'язку з ростом чисельності населення планети до 9,73 млрд осіб шляхом високої народжуваності в мусульманських країнах. Виробництво харчових продуктів у світі збільшиться на 35% до 2030 року. Україна не залишиться без свого шматка пирога.

Разом з тим, ринок уже сьогодні стає більш конкурентним. Навіть країни з дефіцитом орних земель, водних ресурсів й несприятливими кліматичними умовами намагаються скоротити залежність від імпорту зерна. За останні 20 років виробництво пшениці в Ірані збільшилось з 8 до 16,5 млн тонн на рік. Уряди Алжиру й Марокко періодично ініціюють протекціоністські заходи для підтримки місцевих виробників даної культури.

Індія та Ірак, куди йде третина українського експорту рослинної олії, відкривають нові олійноекстракційні заводи. У 2016 році компанія Etihad Food Industries відкрила в Іраку завод потужністю 2,4 тис. тонн масла на добу. У планах індійської фірми Arjun Indo Agro Oils ввести в експлуатацію підприємство потужністю 50 тис. тонн рослинної олії на рік. Ці підприємства будуть виробляти олію з імпортної сировини.

Тому, варто звернути увагу на інші види сільгосппродукції, які виробляються в Україні у відносно малих обсягах, але при цьому є популярними на зовнішніх ринках.

Орієнтуватися варто на країни, які у великих кількостях закуповують всіляку сільгосппродукцію, де немає розвиненого агропромислового комплексу або національне виробництво менше реального попиту.

Перспективні напрямки

В Євросоюзі, особливо в Німеччині, Австрії, Нідерландах, спостерігається бум на лохину. З 2015 по 2019 роки країни-члени ЄС збільшили імпорт цієї ягоди з 45 до 113 тис. тонн, переважно з Чилі, Перу та Марокко. Обсягів, вироблених в Польщі та Іспанії, не вистачає, щоб задовольнити апетити європейців, серед яких все більше прихильників здорового способу життя, які вважають за краще вживати свіжі фрукти ніж цукерки. До слова, оборот інгредієнтів з лохини на світовому ринку прогнозується на рівні 1,83 млрд доларів до 2025 року. Найбільш стрімко зростає імпорт ЄС з малини, полуниці, картоплі, цибулі, томатів, в основному з Марокко та Єгипту.

Місцем під сонцем для українських експортерів є Великобританія, яка після виходу з ЄС зміцнює зовнішньоекономічні зв'язки з країнами з різних регіонів.

До «Брекзиту» британці імпортували 45% овочів з країн-членів ЄС. Великобританія імпортує понад 300 тис. тонн томатів при щорічному виробництві в 70 тис. тонн, залежить від постачання цибулі, огірків, болгарського перцю. Близько 85% фруктів закуповуються за межами Туманного Альбіону.

Українським аграріям є чим поживитися в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Китай входить в трійку найбільших у світі імпортерів овочів та фруктів. Наприклад, у 2019 році Піднебесна придбала в США та Чилі 193 тис. тонн вишень (99%). Зростають обсяги імпорту слив, журавлини, лохини. Частка гарбуза, цибулі, болгарського перцю, горіхів в аграрному імпорті Японії становить 40%. Найбільше овочів та фруктів до країни, де сходить Сонце поставляють Китай (42,3%), США, Нова Зеландія, Мексика та Філіппіни.

У Південній Кореї найвищі ціни на імпортні харчові продукти. У великих кількостях корейці закуповують заморожену й свіжу свинину та яловичину з США, Австралії, Нової Зеландії, Уругваю, Чилі, Німеччини. Країна відкрита для роботи з постачальниками свинини з інших країн. Горіхи та фрукти для виробництва соків також імпортуються в великих кількостях. Великим покупцем томатів, цибулі та часнику є Лаос. Дана країна імпортує до 15% харчових продуктів.

В регіоні Близького Сходу найбільш залежними від імпорту харчових продуктів є Саудівська Аравія та ОАЕ. На ці країни припадає 2% світового імпорту свіжих овочів та фруктів. Найбільше країни закуповують яблук, груш, ягід, цибулі, часнику, картоплі, томатів, абрикосів, персиків, слив, кавунів та моркви.

З першого погляду, українські аграрії на цих ринках могли б скласти конкуренцію постачальникам з інших країн.

Всі зазначені види аграрної продукції виробляються в Україні. У різні роки ми займали 2-е місце по урожаю вишні, 4-е місце по урожаю картоплі у світі, 7-е місце по урожаю полуниці в Європі.

 

Україна освоїла виробництво популярних в Європі органічно чистих овочів та фруктів без використання пестицидів. У 2016 році ми зайняли 11 місце в рейтингу 45 країн, де практикується органічне фермерство.

Україна географічно ближче до Європи, ніж країни Північної Африки й Латинської Америки, а у відносинах з ЄС і Великобританією діють угоди про зону вільної торгівлі.

Теперішні проблеми

З іншого боку, існують обставини, які заважають нам добитися таких же успіхів у цих напрямках, яких ми досягли у випадку експорту зерна або соняшнику.

Річ у тім, що понад 80% овочів та фруктів в Україні виробляють фермерські господарства, чиї фінансові та технологічні можливості не можна порівняти з ресурсами великих агрохолдингів.

 

Дана обставина знижує ефективність та масштаби виробництва. Така тенденція чітко простежується в сегменті ягід.

З кожним роком в Україні збільшується площа їх культивації. Лохину в Україні вирощують на 3 тис. гектарах землі, а її врожай становить до 3 тис. тонн врожаю на рік. Повільними темпами зростає виробництво слив.

Фермерам не вистачає грошей на закупівлю високопродуктивних сортів, на проходження дорогих процедур сертифікації своєї продукції на закордонних ринках. Велика частина лохини поставляється до Польщі, але вийти на ринок Китаю не вдається. Така ж доля спіткала українських виробників вишень, яблук, слив, черешні, горіхів. Кожен вид овочів та фруктів в Піднебесній повинен пройти дорогі та тривалі перевірки на відповідність нормам продуктової безпеки.

До 2014 року понад 90% овочів та фруктів поставлялися в Росію, а в пошуках нових ринків збуту мало хто бачив доцільність. Тепер, коли стоїть питання пошуку альтернативних ринків збуту, звичні українським аграріям сорти продукції, які раніше поставлялися в Росію, не готові купувати в інших країнах. Китай закуповує тільки преміальні сорти, а постачання малими партіями тамтешнім трейдерам не вигідні. Українським фермерам складно продати свої яблука, а тим, у кого немає холодильників й сортувальних ліній, доводиться скорочувати площі садів. З 2011 по 2020 рік експорт яблук з України скоротився з 25 до 14 тис. тонн.

У 2020 році українські фермери зібрали 1,2 млн тонн яблук, що на 300 тис. тонн менше, ніж роком раніше. Сусідня Польща збирає до 3 млн тонн яблук на рік й входить в трійку найбільших виробників цієї продукції у світі.

Скорочуються обсяги експорту з України овочів, потрібних на зовнішніх ринках. З 2007 по 2020 рік експорт томатів скоротився з 19,91 до 10,19 тис. тонн. Варто зазначити, що експорт томатів приніс в казну Туреччини 280 млн доларів у 2020 році. З 2012 по 2020 рік вивіз української цибулі знизився з 19 до 14 тис. тонн.

Вихід є

В умовах проведеної політики лібералізації ринку землі, доцільно стимулювати розвиток перспективних експортноорієнтованих сегментів сільського господарства. Для цього державі варто приділити увагу наступним напрямкам:

1. Проводити програми, які спрямовані на надання виробникам сприяння переходу на сорти, що мають попит серед закордонних покупців, на підвищення родючості земель, виведення сільськогосподарського виробництва з забруднених земель заради підвищення якості виробленої продукції.
2. Сприяти виробникам аграрної продукції у впровадженні стандартів якості, необхідних на експортних ринках, в отриманні дозвільної документації для доступу на ринки закордонних країн. Як варіант, фермерські господарства можуть сформувати об'єднання, кожне з яких може отримати загальний для всіх дозвіл для доступу на ринок закордонної країни. Таким чином вдасться заощадити витрати на сертифікаційні процедури.
3. Стимулювати виробництво сільськогосподарської продукції шляхом виділення адресних дотацій невеликим фермерам, закуповувати їх продукцію в Держрезерв, щоб контролювати ціноутворення на харчові продукти у найбільш пікові періоди.
4. Сприяти залученню інвестицій в розвиток системи зберігання фруктів та ягід, фасувальних ліній, систем крапельного поливу.

Увесь час Україна йшла шляхом глобалізації – це в більшості компанії, які вирощують технічні культури, але ми не бачимо багато чого іншого, що має попит на ринку. Тільки з 2020 року відповідні державні дотації були розширені та почали виділятися на садівництво, органічні продукти та ферми сімейного типу. Чому сьогодні відбувається подорожчання харчових продуктів в Україні? Бо великі компанії повністю спрямовані на експорт та орієнтовані на світові ринкові ціни.

В Україні повинні з’явитися сотні тисяч дрібних фермерів, які будуть працювати саме на внутрішній ринок, що дозволить стабілізувати ціну.

 

На жаль, кількість малих сімейних господарств за останніх 10 років скоротилася більш ніж на 60%.

 

Завдання номер один для нас – домогтися збільшення фермерських господарств сімейного типу на 300-400% шляхом забезпечення відповідної державної підтримки.

Нам потрібно йти в ногу з часом, адаптуватися під тренди й запити ринку, модернізувати агропромисловий комплекс, якщо ми хочемо зберегти конкурентоспроможність нашої продукції на зовнішніх ринках в довгостроковій перспективі та забезпечити стабільність внутрішнього ринку.

Автор: народний депутат Верховної Ради України, фракція «Слуга народу» Дмитро Соломчук

Радіо ТРЕК у Тelegram. Viber: 063-734-106-4

Радіо Трек: НОВИНИ