Здивує багатьох: як українці називали один одного 100 років тому
У період визвольних змагань і боротьби за незалежність культура звертань між українцями набула особливого характеру
Сто років тому українці зверталися одне до одного зовсім не так, як сьогодні. У побуті часто використовували зменшено-пестливі форми імен. Наприклад, Олену могли називати Оленкою чи Оленочкою, а Миколу — Колькою або Миколайчиком.
У селах поширеним було звертання на ім’я та по батькові — так показували повагу до людини.
У невеликих громадах також часто використовували прізвиська. Їх могли давати за характером, зовнішністю чи професією. Наприклад, Кузьму Буркуна могли так називати через його звичку бурчати, а Микиту Коваля — через ремесло.
Між друзями та знайомими можна було почути слова «приятель», «товариш», «добродій», «братчик». У родині ж говорили «татуньо», «неньо», «матуся», «дідусь», «бабуся», «сестричка» та «братчик».
Такі звертання добре показують, наскільки важливими для українців були близькість, повага та родинні зв’язки.
Радіо Трек: НОВИНИ
