«Заморожені пальці падали з цокотом», - медсестра з Рівного про свою роботу
12 травня відзначають Всесвітній день медичної сестри
Офіційно свято заснували у 1971 році. Тоді сестри милосердя з понад 140 країн створили професійну громадську організацію - міжнародну раду медичних сестер.
Редакція Радіо Трек підготувала інтерв'ю зі старшою медсестрою травматологічного відділення Рівненської Центральної міської лікарні Поліклініки №1 Іриною Маринюк.
Вона скромна тендітна жінка, кохана дружина і любляча мама двох дітей.
[media=115930] [media=115924]
Вперше ми зустрілися на порозі перед входом у відділення. Старша медсестра керує на лише у кабінетах, а й на прилеглій території . В цей час робітник скошував поблизу приміщення траву, тож пані Ірина пильнувала, щоб усі квіти залишилися цілими.
Потім вона люб’язно провела екскурсію кабінетами, але не забувала зауважувати: «Туди не можна – там стерильно».
Ірина Маринюк має понад 20 підлеглих і дбає про порядок у відділенні, щоб всі пацієнти, після лікування вийшли з медзакладу з усмішкою. Вона каже - робота стресова, тому саме почуття гумору допомагає розрядити ситуацію. Так і з колегами краще спільну мову знаходити, і пацієнти почуваються комфортніше.
А потік людей у відділенні немалий - за добу відділення приймає понад 40 травмованих і майже удвічі більше тих, хто вже лікується (відвідує фізіотерапевтичні процедури).
[media=115926][media=115927][media=115935][media=115937]
Про початок своєї робочої кар’єри у Ірини Маринюк теплі спогади. У Рівному вона працює вже 22 роки і сюди її привело кохання. Ірина родом із Хмельниччини. Каже, що завжди знала, ким хотіла бути – прагла допомагати людям. Тож у 1991 році поїхала на навчання у медичне училище в далеку Калугу, яка за більш як тисячу кілометрів від батьківського дому. І там у 1994 розпочала працювати у відділенні гнійної хірургії. За роки навчання була готова до вигляду крові і ран, але були ситуації, від яких підкошувалися ноги.
І. Маринюк: Найскладніше мені було, коли вперше померла людина. Ми з колегою, яка теж щойно почала працювати, дуже плакали. Ми чекали пацієнта з операційної, але він до нас більше не повернувся….
Під час роботи у відділенні гнійної хірургії бачила різне: робила перев’язки, ставила крапельниці, уколи. Але одного разу швидка привезла чоловіка з обмороженням стоп… На жаль, йому необхідно було зробити ампутацію. Все було, як завжди, я була спокійна, трималася, але коли лікар-хірург почав «відкусувати» пальці на ногах і вони з цокотом почали падати у лоток, який я тримала… я відчула, що непритомнію. Я одразу вийшла і взяла собі вату з нашатирем. Більше схожих випадків не було.
Потім Ірина Маринюк вийшла заміж та переїхала до Рівного. Зараз, каже, пацієнти інші.
І. Маринюк: Сумно говорити, але є багато «диванних лікарів», які за допомогою інтернету ставлять самі собі діагнози. А потім приходять до лікарні з ускладненнями. Частіше за все – це молодь. Для них також притаманно і гіпс знімати раніше часу (але буває таке рідко).
Ми запитали, як розпочинає свій робочий день старша медсестра. Ірина Маринюк сказала, що особливих налаштувань на роботу немає, іде у відділення з позитивом, просто вона любить те, що робить. Зранку приймає звіт від зміни, яка була на нічному чергуванні, а потім робота кипить. Бо, щоб був лад у відділенні, треба докладати немалих зусиль. І молодому персоналу дати пораду, і зі скаргами пацієнтів розібратися, бо й таке буває. І контроль за медикаментами вести.
[media=115929][media=115938]
Травматологічне відділення напряму пов’язане з болем. Тож старша медсестра підтвердила, що все-таки жінки переносять медичні маніпуляції легше.
І. Маринюк: Так природою закладено. Зустрічаються чоловіки, які вже зразу налаштовують себе на те, що буде боляче і рясно покриваються потом у передчутті.
Буває, що доводиться пацієнтам і поліцію викликати. Це стосується тих, хто прибуває у відділення в нетверезому стані і поводиться агресивно.
Старша медсетсра відмічає, що їхній роботі притаманна сезонність.
Взимку - переломи кінцівок через падіння на слизьких тротуарах, в теплу пору – робітничий травматизм - і болгарками, і пилами, і сапками.
Улітку більше травмується молодь. Шкільні канікули діти проводять зазвичай на вулиці, тож падіння з дерев, турніків, велосипедів – не дивина.
А ще у травматологію з вибитими пальцями, травмами зап’ясть, переломами носів привозять молодиків після бійок.
Не обходиться у травматологічному відділенні і без вправляння щелеп. Буває, людина позіхнула, а рот вже закрити не може. І після такого люди вже бояться позіхати.
[media=115931][media=115932][media=115933][media=115939]
Ірина Маринюк задоволена своєю робою і гарним колективом, з яким працює. Але окрім медицини, має хобі -
любить фотографувати. Фотоапарат завжди з нею. На її світлинах - особливі миті життя.
До слова, ми помітили Ірину Маринюк на відкритті терапевтичного відділення після ремонту. Із фотоапаратом у руках. Тож окрім роботи старшою медсестрою у травматологічному відділенні вона ще є головним фотокореспондентом цілої лікарні.
[media=115940]
Радіо Трек: НОВИНИ
