За Україну віддали життя: У Рівному попрощаються з двома Захисниками
Вічна пам’ять і слава Героям!
Завтра, 13 квітня, у Рівному відбудеться прощання з 23-річним Петром Новицьким та 43-річним Русланом Дердюком.
Прощання відбудеться о 10:00 на майдані Незалежності. За тим чин похорону здійснять у Свято-Покровському кафедральному соборі. Поховають Захисників на кладовищі «Нове», повідомили у Рівнераді.
Петро Новицький народився у Рівному. Закінчив Великожитинський ліцей, а потім здобув фах геолога-метеоролога у Національному університеті водного господарства та природокористування. Разом із основною спеціальністю отримав іще одну – на військовій кафедрі.
Іще студентом Петро почав працювати – був продавцем-консультантом у супермаркетах, а потім працював за кордоном. Він любив спорт, грав у футбол.
Петро був справжнім патріотом, понад усе любив свою країну, тож коли почалася війна, він сказав, що не буде ховатися за чужими спинами, та пішов до війська. Пройшов двомісячну підготовку у Львові й вирушив у зону бойових дій. Про війну нам не розповідав. Завжди коротко: «У мене все добре, я живий». Але надзвичайно пишався тим, що захищає Україну.
Ми б’ємося за те, чому нема ціни в усьому світі, – за Батьківщину, – повторював Петро. Він був у найгарячіших точках, стояв за Бахмут і, на жаль, не дожив зовсім трохи до своїх 24. Тепер Петру на завжди 23, – розповіла сестра Героя Ольга.
Герой загинув 1 квітня неподалік Бахмуту під час руху в евакуаційному автомобілі з пораненими військовослужбовцями.
43-річний Руслан Дердюк, навчався у 4 школі, а потім у 9 училищі на монтажника-контролера радіоелектронної апаратури та приладів. За життя змінив кілька робіт. Працював на тракторному заводі електриком, розумівся у багатьох технічних спеціальностях. В останні роки був оператором машин та установок у чорній металургії на фірмі «Патар».
Брат не служив у армії за станом здоров’я, бо ж мав проблеми із серцем. Але коли почалася війна, пішов добровольцем в армію. Він був надзвичайно добрим, тож усе, що можна було приховати від нас, не розповідав. Наприклад, не говорив мамі про контузії, яких отримав три за час служби.
Взимку він отримав поранення, багато осколків так і залишилися у нього в руці, через що вона погано функціонувала. Але Русланові на то було байдуже. Він хотів до хлопців, хотів повернутися на поле бою. Хоча останнім часом, він ніби відчував, що з ним щось трапиться, казав, що вже додому не повернеться, – розповіла сестра Героя Наталя.
Захисник помер 9 квітня у стаціонарі КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» у Житомирі.
Радіо Трек: НОВИНИ
