З інвалідністю - на фронт: неймовірна історія про особливого солдата з Рівненщини

Його здорові ровесники нерідко роблять все можливе, щоб уникнути служби в армії, а він, незважаючи на фізичні вади, добровольцем пішов в АТО

Роман Омелянчук

Мешканець Костополя Роман Омелянчук через ушкодження хребта при народженні має інвалідність. У нього на спині горб і пересувається він напівприсядки, через що видається, що має зріст, як у дитини. Незважаючи на це, він людина абсолютно самостійна і його силі духу можуть позаздрити чимало здорових людей.

За спеціальністю Роман – вчитель фізвиховання, тренер-реабілітолог. Здобув освіту у Рівненському міжнародному економіко-гуманітарному університеті. Втім, користуватися нею збирається у мирному житті, коли закінчиться війна на сході. А поки що йому доводиться застосовувати інші, зовсім не мирні навики під Авдіївкою на Донеччині, адже служить у Добровольчому корпусі "Правого Сектору". Ми скористалися нагодою поспілкуватися з Романом Омелянчуком і запитали, чому і як він потрапив на фронт. Ось що він розповів: 

- Коли розпочалася революція на Майдані, я спочатку дивився все по телевізору. Потім познайомився з нашими місцевими хлопцями з «Правого сектору». Зацікавився їхньою діяльністю. Попросив, щоб запитали командира, чи погодиться він мене прийняти у лави цієї політсили. Познайомився і зустрівся з командиром. Мене прийняли у партію.

Роман проходив вишколи разом з іншими майбутніми бійцями: це стрільба з пістолета, кулемета, кидання гранат бойових. Разом з усіма на рівні займався. І на полі бою він, каже, теж рівний з усіма. Адже там немає такого, що хтось когось шкодує. 

- Романе, яка у вас посада?

- Я - стрілець. Стріляю з автомата. З кулемета теж маю навики стрільби. І кулемет мені подобається найбільше з усіх видів зброї. Гранату кидаю дуже далеко. Бо у мене руки накачані і розмах руки дуже хороший.

- Не страшно?

- Коли тримаєш бойову зброю в руках, звісно, страшно. Бо розумієш, що це - не комп’ютерна гра, а реальна війна.

- Чи не важко у польових умовах?

- Я вже звик до цього.  Дуже швидко пристосовуюсь до чогось нового. І навіть у польових умовах шукаю спосіб, як краще пристосуватися, щоб добре почуватися.

- Ви  єдина дитина у сім’ї?

- У мене є старша сестра. У Костополі живу з нею в одній квартирі.  Мама за кордоном на заробітках. Тато - теж, але в Україні.

- Скільки разів ви були в зоні АТО?

- Нинішній виїзд - десятий чи одинадцятий. За час перебування там зустрів багато цікавих хороших людей, з якими стали друзями. Часто телефоную до них, як приїжджаю додому. Питаю за всіх хлопців. За всіх хлопців з моєї роти переживаю. Приємно, що тебе там чекають. Хлопці кажуть: «Приїжджай. Ти потрібен тут».

- А що ваші рідні кажуть про це?

- Батьки були проти. Мама навіть хотіла йти до командира просити, щоб відмовив мене, щоб не брав мене на схід. Бо зрозуміла, що все це серйозно. Але мені самому захотілося потрапити у  зону бойових дій. Я просив командира з 2014 року, щоб взяв мене туди. Він все казав, щоб я  ще повчився, пройшов кілька вишколів. А потім настав момент, коли я вперше туди потрапив. Був дуже радий, що з хлопцями їду. Хоча, коли вже в’їжджав у зону бойових дій, стало страшно, бо усвідомив, що я уже не в цивільному житті.

Не тільки батьки, сестра теж за мене переживає. Телефонує. Але там поганий зв'язок. Часто його не буває. Як з’являється зв'язок, намагаюся відразу зателефонувати рідним, щоб не переживали.

- Ким себе бачите у мирному житті?

- Хотів би знайти роботу за спеціальністю, щоб займатися з дітьми з вадами. Я проходив курси масажу: лікувального і спортивного, для дітей з ДЦП, порушеннями опорно-рухового апарату. Я люблю дітей. Тому й пішов навчатися цій професії. Хоча спочатку мої родичі, батьки не розуміли мого вибору професії. Казали: «Буде важко. Воно тобі не треба».

- Твердість характеру, виходить, проявили не тільки у виборі професії, а й у тому, щоб піти на війну.

- Навіть якби мені перегородили шлях, я б знайшов будь-який варіант, щоб потрапити на передову, бо дуже цього хотів. Деякі мої колишні знайомі не розуміють мого вибору, не розуміють, що робити на тій війні. Я з ними говорив і пояснював, що є таке поняття як «патріотизм», коли він є, ти це зрозумієш. А якщо людям байдуже до своєї землі, своєї країни, їм це нецікаво. Я - там, бо не хотілося б, щоб війна перейшла за межі сходу, щоб переросла у щось більше і поширилася на інші території.

- У вас на грудях, бачу, є якась нагорода. За що її отримали?

- Мене нагородили медаллю «За відвагу» (це недержавна нагорода, а знак народної пошани, яким нагороджують бійців та волонтерів за особисту мужність та відвагу, проявлені в найгарячіших точках  АТО - Ред.) Дуже приємно було, коли командир її вручив. Пояснив, що не кожна людина з такими фізичними вадами, як у мене, має такі силу волі і твердий характер, щоб піти на війну.

- Не шкодуєте, що пішли на війну?

- Я себе там знайшов. Військова справа – це моє. Не пошкодував ні разу. Я захищаю свою державу, як і всі хлопці мого віку, які на передовій.

Радіо Трек: НОВИНИ

Радіо ТРЕК у Telegram.
Viber: 063-734-106-4
Мирослава Опанасик

Мирослава Опанасик

Friendships - Pascal Letoublon & Leony

Знайдена картка Приватбанку

 Знайдена картка Приватбанку, універсальна. Територія газотрону. Поверну власнику який назве останні чотири цифри. +380975244009 [media=267008]

Знайдене пенсійне посвідчення

20.01.2022 на вул.Чорновола у Рівному водій VW Sharan BK2748CH Маркушевський В.О. втратив своє пенсійне посвідчення. Аби забрати документи завертайтесь за номером 0677954878

Ключі

Знайдено ключі, на вулиці Вербовій у Рівному біля кафе «Любава». Поверну власнику +380680393490 [media=266598]

Більше оголошень