Від минулого до сьогодення: чому ми відзначаємо день ЗСУ саме 6 грудня
Це мало хто знає
День Збройних сил України — відзначається щорічно 6 грудня з 1993 року.
Саме 6 грудня у 1991 році Верховна Рада ухвалила закон «Про Збройні сили України».
А ще 6 грудня почалась одна із найславетніших сторінок в історії української армії - Перший Зимовий Похід армії УНР.
У 1917 році постала Українська держава — спочатку як автономія у складі Російської імперії, а згодом і як повністю незалежна Українська Народна Республіка.
Більшовики вели активні військові дії і окупували значну частину України. Тут стало зрозуміло, що є гостра необхідність у створенні боєздатної армії, яка здатна забезпечити територіальну недоторканність і суверенітет перед північним агресором.
Військо формувалося на національних засадах і традиціях, рядові називалися козаками, а командири підстаршинами й старшинами. Було введено окремі ранги (військові звання), відмінні від іноземних, як от ройовий, чотовий, бунчужний, хорунжий, сотник.
Армія УНР мала важкі поразки від більшовиків та білогвардійців, а також була викошена епідемією тифу. Тож у 1919 році Армія УНР разом із Головним Отаманом Симоном Петлюрою відійшла на західні землі в тодішню Волинську губернію УНР, де у Новоград-Волинському повіті опинилася у «трикутнику смерті»: між більшовиками з північного сходу, поляками з північного заходу і білогвардійцями з півдня.
4 грудня у Новій Чорториї поблизу Любара Отаман зібрав військову нараду, де обговорювали можливість припинення відкритої боротьби і перехід до партизанської боротьби в тилах противника, але спільного рішення тоді так і не прийняли.
Наступного дня Петлюра призначив командувачем ДА УНР начальника Запорізької збірної дивізії полковника Михайла Омеляновича-Павленка, а його заступником начальника Київської збірної дивізії полковника Юрка Тютюнника.
На другій нараді 6 грудня після довгих дискусій і суперечок одноголосно вирішили ліквідувати фронт, а боєздатні частини відправити у рейд по тилах противника з метою зберегти дієздатний кістяк армії, організувати взаємодію з повстанськими загонами для спільної боротьби, завдати окупанту втрат і знищити, де це можливо, його окупаційний апарат й інфраструктуру.
Отже, 6 грудня 1919 року козаки і старшини реорганізованої Дієвої армії УНР, під командою уже генерала Михайла Омеляновича-Павленка вирушили в рейд по тилах противника.
Саме цю дію згодом назвали Першим зимовим походом.
Перший, бо у 1921 році був ще й Другий похід під загальним командуванням Юрка Тютюнника, а зимовий — бо почався з початком зими і протривав усю зиму, закінчившись 6 травня.
За різними оцінками, у Першому зимовому поході брало участь від 5 до 10 тисяч, як тоді називали, шабель (кіннота) і багнетів (піхота) з артилерією.
Бойове ядро війська складало близько тисячі шабель і дві тисячі багнетів при чотирнадцяти гарматах.
Похід мав вирішальне значення: саме наявність армії, яка продовжує боротьбу проти «червоного» окупанта дала підстави Симону Петлюрі говорити з начальником Польської держави і її війська Юзефом Пілсудським про створення спільного фронту проти більшовиків.
Внутрішня ситуація в Україні була вкрай важкою, населення не бачило ані уряду, ані не чуло про його діяльність, і поява армії у глибокому тилу ворога вселяла надії в українців на звільнення рідної землі. За час походу Дієва армія мала ряд успішних боїв і здобула декілька населених пунктів. Загалом за час походу відбулося близько 50-ти боїв.
Чи то волею випадку, чи за збігом обставин, саме у дату початку Першого зимового походу в 1991 році парламент вже незалежної України прийняв закони «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України», які мали стати продовжувачами славних бойових традицій українського війська, зокрема і Армії УНР.
Джерело: АрміяInform
Радіо Трек: НОВИНИ
