«В Україні на усиновленні заробляють», - рівнянка

середа, 05 лютого 2020 14:22

Жінка вважає, що держава не зацікавлена у тому, щоб діти-сироти якомога швидше потрапляли у сім’ї

Олеся (ім’я змінене) разом з чоловіком всиновила дитину. Відчувши на власній шкурі, як відбувався цей процес, вдруге, каже, на таке навряд чи наважилися б. Чому – Олеся розповіла:

- Збір документів, необхідних для усиновлення, у нас зайняв місяць часу. Але знаю, що інші люди збирають їх і по півроку.

Чи багато документів потрібно зібрати – судіть самі: це

довідки про доходи, про несудимість, про стан здоров’я, ксерокопії угод про купівлю чи отримання у спадщину житла, витяги з реєстру речових прав на житло (навіщо, окрім витягів з реєстру, ще й угоди – незрозуміло), довідки з ЦНАПу про склад сім’ї та кількість зареєстрованих у житлі.

Щоб зібрати всі необхідні довідки для усиновлення, треба обходити близько 10 установ

- Найпроблемнішими для нас стали довідки про стан здоров’я та про несудимість. Хоча медики всіляко нам сприяли, але щоб отримати у поліклініці підсумкову довідку про стан здоров’я, а саме її потрібно надати, спочатку потрібно було зібрати підписи медиків у тубдиспасері про відсутність у нас туберкульозу, у шкірвенерологічному диспансері – про відсутність венеричних захворювань, у наркологічному диспансері – про те, що ми - не наркомани і не алкоголіки. Окрім цього, у поліклініці необхідно було здати аналізи на СНІД і на сифіліс.

Що стосується довідок про несудимість, то

проблемою стало те, що у сервісному центрі МВС у Рівному лише один працівник займається їх видачею. Відповідно, до нього – чималі черги. І чекати у них доводиться не менше години.

А коли чоловік прийшов забирати готову довідку, то цього працівника взагалі у той день не було на роботі. Це притому, що талон на прийом до нього видали. І тільки через годину чекання якась працівниця зауважила, що мій чоловік давно чекає і, врешті, заметушилася, щоб видати довідку.

У сервісному центрі МВС треба годину чекати, щоб замовити чи забрати довідку про несудимість

- Виходить, що треба обходити близько 10 установ, щоб зібрати необхідні документи?

- Саме так. І зауважте, що в кожну потрібно прийти двічі: перший раз - щоб замовити документ і другий - щоб забрати його. Не кожен роботодавець піде на такі жертви, щоб відпускати на стільки часу й так часто працівника з роботи. Втім, це ще не все.

Спочатку ми планували створити прийомну сім’ю. Тому зібрані документи подавали у Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ССМ). Але, пройшовши курси прийомних батьків, вирішили краще оформити опіку над якоюсь дитиною. Адже з прийомної сім’ї дітей мають право забирати на усиновлення, а я не хотіла нікого нікому віддавати. А опікун має право написати заяву, що не дозволяє віддавати дитину.

Щоб оформити опіку, довелося забирати документи з Центру ССМ і подавати їх заново – у Службу у справах дітей (чому цим займаються дві різні установи - мені особисто незрозуміло). Тут з’явилася нова проблема: у Службі у справах дітей сказали, що

документи з поліклініки у нас - неправильні, бо не вказані шифри (коди міжнародної кваліфікації) наявних у нас хвороб. Довелося заново йти у поліклініку і просити медиків поставити шифри, а заодно - і підпис головлікаря медзакладу, якого на довідці не виявилося.

До речі, у Службі дітей кажуть, що хоча вони медикам постійно пояснюють, як оформляти такі довідки, вони все одно не роблять це так, як потрібно.

- Ви збиралися оформити опіку на дитиною. А як же стали усиновителями?

- У Службі у справах дітей ми дізналися, що під опіку дають старших дітей – шкільного віку, а дошкільнят – тільки на усиновлення. Ми хотіли меншу дитину, тож вирішили стати в чергу на усиновлення.

- Як ви обирали дитину?

- Фактично не обирали. Коли були у відпустці, нам зателефонували зі Служби дітей і повідомили, що є дитина такого-то віку на усиновлення. Ми поїхали до неї у реабілітаційний центр (так зараз називають колишні притулки для неповнолітніх). Познайомилися. На встановлення контакту з дитиною по закону дається 10 днів. Ми їздили до неї через день або через два. Після цього у закладі і в Службі зробили висновок, що контакт з дитиною відбувся і видали нам документ про те, що можемо бути усиновителями.

Усиновлення дитини у Рівному сім'ї обходиться у майже 2000 грн

- Чому ви кажете, що в нашій державі на усиновленні заробляють?

- Після того, як відбувся контакт з дитиною, допомога Служби закінчується. Усиновитель мусить сам подати заяву до суду про усиновлення, а для цього скласти її або самостійно, або шукати адвоката. А послуги адвокатів, як відомо - небезплатні. Приміром, один відомий рівненський адвокат за складання такої заяви у нас попросив 1000 гривень.

- І ви дали?

- Ми не платили за позовну заяву тільки тому, що мій чоловік – АТОвець. А для АТОвців передбачені безоплатні послуги у Центрі вторинної правової допомоги. Саме там нам допомогли зі складанням заяви. Але це трохи затягнуло справу. Бо у Центрі тільки на призначення юриста з моменту звернення дається 10 днів. Потім ще майже стільки часу пішло на складання заяви.

- Тож усиновлення обійшлося вам таки безплатно?

- Ні. Небезплатно. Бо, виявляється, що у нас такі закони, що

за подання заяви в суд з кожного усиновителя беруть майже 400 гривень державного мита.

- Тобто вам з чоловіком малюк обійшовся у 800 гривень?

- Чоловіку, як АТОвцю – безплатно. Мені – у майже 400 гривень, якщо говорити про судові витрати.

Розгляд справи про усиновлення у суді може тривати і до трьох років

- Виходить, що ви подали заяву в суд десь через місяць після знайомства з дитиною?

- Так. Але судового засідання не призначали місяць після подання заяви. Юрист з Центру правової допомоги розповіла, що

такі справи завжди довго розглядають. Адже і судді не відразу призначають їх до розгляду, і присяжні засідателі не завжди на засідання з’являються (такі справи розглядають тільки з присяжними).

А термінів розгляду справ про усиновлення законом не встановлено.

- Що ви робили в цій ситуації?

- Після місяця чекання з часу подачі заяви в суд чоловік зателефонував знайомому судді, попросив сприяння. Після цього справу, врешті, призначили до розгляду. До речі, одна моя знайома, яка вже майже 10 років тому теж всиновила дитину, розповідала, що в ті часи з неї взагалі вимагали гроші за розгляд справи. Суддя відвертим текстом казала: «Навіть тітка з села знає, як треба підійти до судді, щоб справа зрушила з місця. А ви не знаєте». Але з нас із чоловіком ніхто нічого не вимагав. І справу суддя розглянула за одне засідання. Це, казали мені багато людей, дуже швидко. Бо,

приміром, знайомі чоловіка розповідали, що змогли всиновити дитину за чотири судові засідання, а отже за не менш, як півроку лише судового розгляду.

Також у Службі дітей казали, що у них були справи з усиновлення, розгляд в судах яких тягнувся навіть два з половиною роки (!).

- Скільки часу тривали судові засідання у вас?

- Нам пощастило, що справу розглянули за одне засідання: чи через того суддю, до якого ми зверталися за сприянням, чи з якої іншої причини – хтозна. Але навіть у цьому випадку ми не могли відразу забрати малюка додому. Адже в нашій країні ще місяць часу дається на подання апеляції на рішення суду. Тож мусили чекати ще. Хоча, якщо подумати логічно, хто може подавати апеляцію в таких випадках? Батьки, які добровільно відмовилися від дитини, чи яких служби позбавили батьківства через суд за аморальну поведінку?

- Загалом скільки часу зайняло у вас усиновлення?

- З моменту знайомства з дитиною і до моменту забирання її із закладу додому– 4 місяці, з часу початку оформлення документів – 7 місяців. Я вважаю, що це – надто довго, якщо ми, справді, боремося із сирітством, а не просто імітуємо цю боротьбу. Адже

кожен зайвий місяць проведений дитиною у державному закладі – це часто втрата можливості її вилікувати чи хоча б поліпшити стан здоров’я, це нерідко і шкода для її психіки. Приміром, дитина не може зрозуміти, чому ці дядя і тьотя, які постійно їздять до неї в гості з гостинцями і всі їй кажуть, що мають стати її батьками, ніяк не забирають її до себе.

- Ви чотири місяці їздили до дитини?

- Так, звичайно. Інакше б, думаю, вона б через малий вік нас забула. Щовихідних їздили. І це ще одна стаття витрат при процесі усиновлення. Адже коли наймали для поїздки авто, щоразу це обходилося у 400 грн.

«Не кандидати в усиновителі мають доводити, що мають право на усиновлення»

- Що, на вашу думку, потрібно змінити, щоб полегшити процес усиновлення?

- По-перше, не усиновителі мають збирати документи і доводити, що не були засудженими, не мають хвороб, володіють житлом. Це, вважаю, треба, щоб робили чиновники зі Служби дітей: перевіряли через інтернет по державних реєстрах, чи можуть заявники бути усиновителями.

По-друге, усиновителям потрібно забезпечити безплатне складання позовних заяв у суд про усиновлення. Приміром, як і АТОвцям, це могли б робити у Центрах безоплатної вторинної правової допомоги.

По-третє, необхідно скасувати держмито при подачі у суд заяв про усиновлення. Нині усиновителям дають податкову знижку на послуги держави з усиновлення, тобто на повернення коштів зі сплати судового мита. Але, щоб її оформити, потрібно подати у податкову службу копію документа про витрати і купу інших довідок. Зробити це можна тільки наступного року після рішення суду про усиновлення і не раніше квітня. За цей час внаслідок інфляції витрачена сума на судовий збір знеціниться. Та й не кожен усиновитель захоче йти витрачати час на оформлення тієї податкової знижки. Приміром, для мене стояння у чергах за довдіками - справжня мука. Хоча ті майже 400 гривень були б не зайвими для усиновленої дитини.

По-четверте, необхідно встановити терміни розгляду судових справ щодо усиновлення. Приміром, максимум, щоб це робилося за місяць-два.