Три епідемії, які колись змінили людство: історія світових пандемій (ФОТО 18+)
Одна з цих хвороб зникла так само раптово, як і з’явилася. З іншими вдалося розібратися медикам
Частина вірусів зникли, медицина за кілька століть значно розвинулася, а населення почали вакцинувати від чималої кількості недуг. Саме так людству вдалося побороти кілька попередніх викликів.
Про коронавірус, який з’явився лише кілька місяців тому, вже повигадували чимало міфів. Різного роду експерти роблять прогнози, коли вченим вдасться розробити вакцину, щоб приборкати вірус, і скільки людських життів він забере. Однак COVID-19 – це не кінець. Людство вже десятки разів зіштовхувалося з подібними викликами - кожен з яких міг стати фатальним, пише «ZIK».
Більшість знають або принаймні чули про шалено швидкі епідемії чуми та іспанки, що викосили сотні мільйонів людей. Втім, світові епідемії не обмежувалися лише цими хворобами – у різні часи існувало ще дещо і воно досі оповите загадками.
Зараз ми зупинимося на вірусних, невидимих пандеміях – тих, які раптово виникають і зникають в нікуди.
Три світові епідемії чуми
Перший спалах бубонної чуми, вірогідно, був ще у 430 році до нашої ери в Афінах, а через 250 років – у Римі. Тоді епідемії тривали десятиліттями – по 20 і навіть 200 років – як чума на Євразійському континенті у 540-750 роках.
Вдруге чума прийшла у Європу у 1346 році у Європу – від приголомшливої антисанітарії та нехтування людини гігієною протягом всього життя.
Не секрет, що на дворі та по кутках убогих домівок середньовічних європейців щодня хмарами снували щурі, митися серед населення було не модно, відходи та нечистоти ріками лилися прямо вулицями.
Епідемія протрималася до 1353 року і вбила 25 млн. людей, але остаточно не зникла, сховавшись усього на триста років. Вже у 1654 році вона з’явилася знову – цього разу у Росії та Європі. Тоді - за 25 років - померло майже 300 тис. осіб. Чума знову прийшла у Європу у 1708-1714 роках і забрала життя мільйона людей. Це була друга хвиля.
Була і третя, найсильніша, хвиля – у 1896 році. Тоді померло 12 млн. людей. Востаннє чума турбувала людство у 1910-11 рр. на Далекому Сході, у Маньчжурії, забравши близько 100 тис. людських життів.
Легенева чума – перемогли маски, ізоляція та гігієна
У 1910 році Китай уже був «першовідкривачем» вірусної загрози, що могла перерости у світову пандемію. Однак минулого разу країна змогла самостійно впоратися з локальною проблемою і не допустити розповсюдження хвороби.
Наслідки легеневої чуми у Китаї
У 20-х числах жовтня 1910 року легеневу чуму вперше зафіксували у Маньчжурії біля кордону з Росією - у кількох містах середньої населеності. Першим під удар потрапив залізничний центр поблизу кордону – місто Харбін. Лише за чотири місяці тоді загинуло 60 тис. осіб і якби не суворий карантин, вірус міг би перекинутися на весь світ.
Тодішній медицині ця хвороба була невідома – хворі мали лихоманку і кашляли кров’ю. Смертність була практично стовідсоткова і дуже швидка – на 2-3 день після зараження.
Медики не мали жодного лікування, тож вирішили побороти вірус ізоляцією. Всіх, хто бодай міг контактувати з хворими, відправляли на 5-денний карантин. Квартири хворих опечатували, а деякі вантажні вагони на станції перетворили на карантинні палати. Російська сторона тоді збудувала у місті госпіталь для хворих та карантинні бараки для контактних осіб.
Проте за два тижні померло 5 тис. осіб і смертність зростала. Охоплені панікою люди втікали від вірусу залізницею, тим самим розносячи його у міста Тяньцзинь, Пекін і Шанхай.
Китай дозволив брати участь у боротьбі з епідемією іноземним медикам: росіянам та французам. За якийсь час до Китаю прибув лікар-епідеміолог У Ляньде – перший китайський медик, який навчався у Кембриджі. Саме йому і належить революційне на той час розв'язання проблеми.
24 грудня (приблизно через два місяці від початку спалаху) він виявив у тілі одного з померлих збудник чуми. Найбільше його було у легенях. Тоді він зрозумів, що це - не традиційна чума.
Чимало медиків із ним не погоджувалися, а французький лікар навіть заявив, що не носитиме марлеву маску, бо це нісенітниця. За два дні той лікар помер.
Усі потяги зупинили, відгородивши від світу епіцентр захворювання, а людей змусили носити маски і дотримуватися правил гігієни. Також лікар У Ляньде зрозумів, що тіла померлих треба спалювати, щоб зупинити розмноження вірусних бацил у трупах.
Цими заходами спалах легеневої чуми зупинили наприкінці січня наступного року, а повністю ліквідували – вже у квітні того ж 1911-го.
Епідемія іспанки – страшніше за Першу світову
Феноменально, але епідемія іспанського грипу повністю затьмарила Першу світову війну з її мільйонними жертвами.
Стояла мрячна осінь 1918 року, в Європі панувала епідемія, названа іспанським грипом, або «іспанкою».
Свою назву страшна недуга дістала через те, що саме Іспанія НЕ замовчувала інформацію про вірус та його небезпеку, як це робили інші країни, аби «не сіяти паніку серед населення». До того ж, Іспанія першою - у травні 1918 року - передала у США повідомлення про загадкову швидкоплинну хворобу.
«Госпіталь» під час пандемії іспанського грипу
Хвороба проявилася на початку року і мала звичайні грипові симптоми, які за день стрімко переростали у кашляння кров'ю та смерть буквально за кілька годин.
Найбільше хворіли молоді люди віком від 20 до 40 років. Шалена швидкість протікання хвороби не давала лікарям можливості спостерігати за її плином.
Найімовірніше, вірус у Європу занесли американські солдати, які приєдналися до війни наприкінці минулого року.
«Іспанка» побувала у французьких окопах та у кожному будинку мирного населення. Пізніше вона кораблями перекочувала до Африки та Азії. На тихоокеанських островах Самоа помер кожен четвертий житель. В Іспанії ж грипом заразилася майже половина населення і навіть король Альфонс ХIII. Щодня там помирало по 1,5 тис. людей.
Тисячі ліжок з хворими у госпіталі
В Україні «іспанка» також побувала – після березня 1918 року, коли підписали Брестський мирний договір і південно-західні губернії відійшли Німеччині.
Найбільше хворіли у Києві – більше 700 тис. осіб, 10 тисяч з яких – померли.
Загалом перехворіло 550 млн. осіб – на той час це була третина людства. Неймовірною була і статистика смертності – померло близько 100 млн. людей – вдесятеро більше, ніж протягом Першої світової війни.
Епідемію не зупинили вчасно, адже банально не знали, що робити – антибіотиків не було, як і ліків від нового смертельного грипу, а дотримуватися карантину люди не вважали за потрібне. Так протягом року епідемія й косила населення усіх континентів і вже навесні наступного року відступила так само раптово, як і з’явилася.
Лікарі та вчені так і не встигли винайти вакцину від іспанки, однак збагнули, чому найчастіше хворіли саме молоді люди: молодий міцний організм противився вірусу настільки сильно, що убивав себе власним імунітетом, а побічний ефект відображався на легенях.
Епідемія віспи – 300 мільйонів смертей
У світі було три найбільших епідемії віспи – у 1775-1778 рр. у Північній Америці, у 1780 році в Австралії та у 1862-му знову в Америці.
Вірусна інфекція принесла з собою пропасницю, сип на шкірі та слизових оболонках і незмінно грубі рубці на тілі після одужання.
Точно невідомо, коли саме з’явився вірус – вчені вважають, що від 68 до 16 тис. років тому. Спершу віспа була тваринною хворобою і перейшла на людину від верблюдів на Близькому Сході ще на початку нашої ери. Епідемія віспи приходила до Китаю, Кореї, Індії, Сирії, Палестини, Персії, Італії, Іспанії, Франції та Росії.
Деякі середньовічні правителі вбивали усіх заражених, аби зупинити хворобу. Хтось поклонявся богам, вигадував замовляння та молитви, а хтось організовував масові ходи, які сприяли іще швидшому рознесенню вірусу.
У ХVI ст. віспа перебралася до Європи і була настільки поширеною, що з роками лікарі цілком серйозно почали вважати, що раз у житті нею має перехворіти кожен.
Уже за два століття потому віспа щороку вбивала у Європі по 1,5 млн. осіб.
Нарешті у 1796 році англійський лікар Едвард Дженнер успішно вакцинував людину коров’ячою віспою. Вона перехворіла у дуже легкій формі. Після цього він прищепив пацієнту людську натуральну віспу, яка через попереднє щеплення взагалі не прийнялася організмом. Це і був початок історії вакцинації від віспи.
Проте в Америці, Азії та Африці віспа «трималася» ще майже два століття після винайдення вакцини. Протягом ХХ ст. від цієї хвороби у світі померли від 300 до 500 млн. людей.
Вважається, що останній у світі випадок віспи зафіксували у 1978 році, а вірус натуральної віспи існує лише у двох лабораторіях – у Росії та США.
Наші новини у Тelegram. Номер у Viber: 063-73-4-106-4
Радіо Трек: НОВИНИ
