«Тату, забери мене»: дивовижна історія порятунку прикордонника з оточеного Маріуполя (ФОТО/ВІДЕО)

п'ятниця, 10 січня 2025 13:20

У це важко повірити

Прикордонник Дмитро пережив контузію в Маріуполі та зміг вийти з оточеного росіянами міста, пішки дійти до рідного Бердянська, де його чекали батьки та дружина.

Військову службу прикордонник Дмитро розпочав у рідному місті Бердянськ у дивізіоні Морської охорони Держприкордонслужби. Він служив мотористом на катері, де й зустрів ранок 24 лютого 2022 року.

Бойовий досвід Дмитро здобував вже на війні, ставши піхотинцем.

Зранку 24 лютого прикордонник разом з побратимами облаштовували позиції на Бердянській косі, готуючись давати спротив російським військам. Ввечері того дня їх автобусом відвезли в Маріуполь на бойові позиції, там Дмитро отримав перші травми.

Спроба вийти з оточеного росіянами Маріуполя

В Маріуполі український прикордонник отримав контузію, поряд з ним влучив ворожий снаряд. Військовий втратив свідомість, а коли прийшов до тями – не розумів, де опинився.

- Коли пішов шукати своїх, я навіть не знав куди йти, в яку сторону, де свої, де ворог. Ухвалив рішення знищити свою зброю та старатись кудись піти як цивільний, – розповів прикордонник.

Дмитро зовсім не знав місцевості. Пошуки побратимів завели його на ворожий блокпост. Тоді він вирішив спробувати вийти з оточеного міста пішки.

- Йдеш по двору, а там в кожному дворі по 5 – 10 могил, або йдеш і бачиш «Нову пошту», а на ній надпис «морг» і запах вже відчуваєш, – поділився військовий.

Дмитро розповів, що при собі мав тільки паспорт. В якомусь приміщенні знайшов собі цивільний одяг та окуляри, адже має проблеми з зором. Прикордонник пішов на блокпост і припускає, що його пропустили завдяки тому, що він був переодягнений у цивільний одяг.

- Їм головне було не казати, що прямуєш в Запоріжжя чи Київ. Людей пакували одразу і кудись відвозили,– розповів моряк-прикордонник.

Далі на українського прикордонника очікував новий блокпост, через 40 кілометрів поблизу селища Мангуш. Цього разу фільтрації було не уникнути. Але цивільний одяг знову «врятував» військового.

- Мене пропустили й наступні 8 годин я йшов пішки до рідного Бердянська.

Я у перехожого спитав, чи можна зробити дзвінок з його телефону, я зателефонував батькові та через 20 хвилин мої рідні приїхали й забрали мене з околиці міста,– поділився Дмитро.

Батько українського прикордонника Юрій пригадав той день, коли йому надійшов дзвінок з невідомого номера.

- Почув слова: «Тато, забери мене». Я забув і одягтись, в чому був, в тому і побіг. Як для нормального батька це було тяжко і коли був зв'язок, в основному він надсилав «плюсики», то була найдорожча «смска».

Кожен ранок дивитися, як літають літаки й бомблять Маріуполь і знати, що там твій син – тяжко, – розповів батько прикордонника.

Рідний Бердянськ довелося покинути

Весь цей час на Дмитра чекала у Бердянську і його дружина. Він благав її негайно виїжджати з російської окупації, але вона відмовилася, сподіваючись, що коханий повернеться.

- Вона сказала, що буде чекати. Я казав, що тут 100-кілометрова зона навколо нас, звідси ми живими не вийдемо.

Я наполягав, щоб вона ні в якому разі не залишалася там, тим паче дівчина молода, гарна, таких там викрадали,– розповів Дмитро.

Як тільки Дмитру вдалося повернутися в рідний Бердянськ, він одразу спробував разом з дружиною вийти з окупованого міста. Їм це вдалося, а через декілька місяців покинули рідний дім і його батьки.

Кросівки та шеврон як згадка про Маріуполь та Бердянськ

Прикордонник поділився, що на згадку про знищений Маріуполь у нього залишилися страшні спогади та пара кросівок. Саме в них військовий подолав 70 кілометрів за 2 доби. Тепер зберігає їх вдома, адже в них закладена болюча історія.

А ще у Дмитра залишився шеврон з написом рідного міста Бердянськ. Його Дмитро ніколи не знімає з плеча. Він впевнений, що одного дня його родина повернеться додому.

- Я піду на своє море, незалежно від того, яка це буде пора року: літо, зима чи весна. Я роздягнусь і купатимусь у рідному морі, – сподівається Дмитро.

Зараз Дмитро та його сім'я, в тому числі батько, який тепер служить разом з сином у лавах Морської охорони, продовжують жити з надією на звільнення Бердянська від окупації, мріючи про майбутнє у вільній Україні.