Рівне – (НЕ) проти Дундича: петиція готова до розгляду
300 голосів рівнян вже є. Але 300 – це лише 0,1% рівнян. Що думає 99,8% інших рівнян – неважливо?
У суботу, 28 жовтня, петиція про знесення пам’ятника Олеку Дундичу набрала 300 підписів.
Тепер петицію має розглянути міська влада. Термін – два робочі дні. Втім, очікувати офіційного розгляду можна не раніше понеділка.
Автор петиції рівнянин Максим Кобєлєв вимагає демонтувати пам'ятник Олеку Дундичу, розташований в парку ім. Шевченка. А рештки похованого там Дундича ексгумувати та перенести їх до цвинтаря.
Цікаво, що директор парку імені Шевченка Андрій Черепанов ще наприкінці вересня дивувався такій вимозі.
Адже ж нікому пам’ятник не заважає.
І такої думки дотримується не лише Черепанов.
Можна припустити, що не менеше 80% рівнян жодним чином НЕ ЗАПАРЕЧУЮТЬ проти пам’ятника Дундича в парку, бо той їх
Аж ніяк НЕ обходить
До речі, ще раніше Андрія Черепанов зауважува у коментарі Радіо Трек, що
«Це питання потребує громадських слухань».
Чи захоче місто проводити громадські слухання – невідомо.
Зате відомо, що:
Хорват Олеко Дундич воював у Першій світовій війні на російському фронті. Потрапив у російський полон під Луцьком у травні 1916 року.
У полоні вступив до добровольчого сербського загону армії Російської імперії. Отримав чин підпоручика. Після Лютневої революції став на бік більшовиків, вступив до РСДРП (б).
Влітку 1917 року вступив до Червоної гвардії (імовірно в Одесі). У березні 1918 року очолив партизанський загін на Донбасі в районі Бахмута, який потім влився в Морозівсько-Донецьку дивізію радянських військ, що відступала до Царицина. Брав участь в обороні Царицина у складі Інтернаціонального батальйону, потім у кавбригаді Крючковського.
В РСЧА служив у кавалерії, з 1919 року в Особливій Донській кавдивізії С. М. Будьонного, потім в 1-му кінному корпусі Першої кінної армії. Був помічником командира полку, командир кавалерійського дивізіону при штабі Першої кінної. З червня 1920 року помкомандира 36-го полку 6 кавдивізії.
За легендами, які про нього стали складати ще за життя, Дундич відрізнявся неймовірною хоробрістю.
Цю особливість Дундича відзначили Ісаак Бабель у циклі оповідань «Конармії» і Олексій Толстой в романі «Ходіння по муках» (книга 3, «Похмурий ранок»).
За радянським джерелами, Олеко Дундич загинув при штурмі міста Рівне Першою кінною армією.
За публікаціями ж кінця 80-х і початку 90-х
Олеко Дундича убили неподалік Рівного – пострілом у спину – за наказом ВЧК та особисто т. Троцького.
Радіо Трек: НОВИНИ
