Rialpolitik, або «Розбити Путіна – на його ж ідейному полі»: розкажіть про це Єрмаку та Банковій
Нова зброя для України (АК)
Головне, що нам потрібно, аби присмирити Гординю кремлівського Путіна, це зброя.
Зброя – переважно другої половини 20 століття. 70-80-х років (саме тоді випускалися Хаймерси, Атакамси та F-16)
Однак, такої зброї нам треба відносно – багато.
Тобто, небагато, але у порівнянні з тим мізером, який нам давали дотепер (чи не давали взагалі) такої зброї нам необхідно однозначно – більше.
Є відчуття, що Захід вже дозрів до чогось подібного, однак, існує й потреба в тому, аби знову здивувати весь світ. На цей раз, застосувавши суто українську зброю.
Інформаційну.
Ви скажете, - невже ми погано ведемо інформаційну війну? Он вже й Макрона змогли переконати почати говорити доволі притомні речі. Може ще й Конгрес у США проголосує за виділення нам допомоги…
Може, але може і ні. І взагалі, нам необхідно поглянути на ситуацію ширше.
Як на своєрідний наступ. Чи контрнаступ.
ОТЖЕ
Макрон несподівано зробив хід в пику Путіну, чим знітив нашого суперника і пробив у ворожих наступальних порядках доволі широку «бреш», або іншими словами – діру.
Путін відповів ударом по Одесі, і тепер Макрон вагається – чи робити йому наступний крок чи ні, але…
Час не терпить: в пробиту діру мають іти наші інформаційні легіони, оперативно-тактичні резерви і групи.
Ми маємо почати розвивати наступ на інформаційно-пропагандивному напрямку , заявляючи щоразу щось нове
Щось таке, чого не чекає Ворог, але здатне надихнути друзів і присмирити недругів, допомагаючи нам отримати головне – зброю 70-80-х років минулого століття, але яка в руках наших воїнів здатна громити окупантів.
НАВІТЬ, ЯКЩО НА КОНУ МИР
Чи можливі переговори в Стамбулі, нам було б добре – несподівано – розширити саме поле можливих переговорів, одночасно видозмінюючи їх охват і глибину.
Ключова теза Міршаймера-Путіна, яку прямо озвучує кремлівський політолог Караганов, звучить так:
Світ змінився. Є багато Центрів Сили, які втомилися від диктату США (Заходу) і вимагають, аби їм чесно віддали – їх шматок світового пирога.
Зокрема Росія вимагає і, як ядерна потуга законно претендує на територію колишнього СЕВ та Варшавського Договору.
Україна у цьому плані це є лише перший, але принципово важливий етап. Ми вимагаємо, аби Захід відступив і дав нам свободу – самим вирішувати долю країн довкола себе.
Те, що ми кажемо, це не якісь забаганки. Це Rialpolitik. Тобто «реалістична політика». Її суть в тому, що визначальним є «Право Сили» та «Право Сильного»
Світ має бути, таким чином, розділений на Імперії-фортеці, кожна з яких буде окучувати «свою територію» та власні країни-сателіти по периметру, маючи ядерну зброю, як – гарантію безпеки.
ФАКТИЧНО
Втіленням саме такого бачення загальної ситуації стало недавнє інтерв’ю Путіна, де він не тільки дозволив собі хамські випади в бік української влади, але й сформулював своє бачення можливих переговорів на умовах «врахування реалій, які склалися».
Тут є два важливих аспекти.
З одного боку Путін ніби пропонує мир, однак робить він це настільки непоштиво і по-хамськи, що Україні не залишається іншого вибору, як – прямо відмовитися від будь-яких перемовин.
Це давня стратегій РФ проти України: запропонувати інколи навіть якусь правильну річ, але настілки зверхньо й по-хамськи, що Україна не має іншого варіанту, як тільки – відкинути все – без зайвих розмов
ОДНАК
Правильний хід у нашій теперішній ситуації має бути іншим. Ми маємо запропонувати щось настільки несподіване, аби Путін, з одного боку, «припух», а світ – з іншого боку – одноголосно визнав би наші пропозиції абсолютно слушними і правильними.
При цьому також було б добре спробувати вивести усю розмову на трохи вищий рівень. Розмову, посутньо, зі світом і про – майбутнє світу.
Говорити щось подібне мав би, очевидно, Президент України і сказати він міг би щось таке:
Друзі,
Зараз популярною в деяких колах є концепція Rialpolitik, яку вульгарно розуміють як «Право Сили» та «Право Сильного». Мовляв, Росія має право на захоплені території, бо вона їх захопила і зробити з цим нічого не можна, бо Путін має бомбу.
Чимало відомих людей, керуючись такими поглядами закликають Україну – капітулювати перед вимогами РФ.
Це все, безперечно, нагадує «Мюнхенську змову», коли провідні країни намагалися задобрити та втамувати експансію Гітлера, віддавши йому Чехословаччину. Ми всі знаємо, чим ті ігри в результаті закінчилися, але важливим є навіть інше.
Посутньо, середньовічне «Право Сильного», про яке говорять всі, хто підтримує загарбницьку війну Путіна, якщо світ прийме його за норму, означає ні що інше як – неминучий Кінець Світу.
Дійсно, в епоху Середньовіччя, коли навіть мечі були далеко не у всіх, а війни часто велися сокирами, мотиками і лопатами, «Право Сили» могло мати певний смисл, зважаючи, зокрема, й на те, що людство тоді ще буквально виходило з темних віків, більшість населення було неграмотним, вірило, що Земля плоска і вмирало переважно в антисанітарії, голоді та холоді.
Проте, сьогодні, у 21 столітті, на піку розвитку Людства – з його всіма засобами вбивства, ядерною зброєю та біотехнологією, а також у поєднанні із такими речами, як космічні технології, генна інженерія та Штучний Інтелект, ми маємо розуміти, що перетворення світу на зібрання наїжачених конгломератів у вигляді ядерних Імперій-фортець не дасть людству ні бажаного миру, ні омріяного виходу в Космос.
Навпаки, рано чи пізно подібні імперії зіткнуться і тоді – на висоті свого технологічного розвитку – неминуче скинуть все людство у прірву світової війни.
Власне, така перспектива вирисовується перед нами вже сьогодні. Дехто навіть вважає, що подібна Світова війна є необхідна, аби за її результатами вже й запанував на Землі справжній справедливий Мир.
Парадоксально, але в це вірить і багато обездолених націй, які не розуміють, що подібний світопорядок не дасть їм нічого, крім голоду, холоду і біди раннього середньовіччя у поєднанні з повним безправ’ям 90% народів Землі, долю яких відтоді – свавільно та беззаконно вирішуватиме купка імперій, яка розділить між собою світ, але знову ж таки з часом влаштує між собою нову колотнечу і так аж до повного занепаду Людства та високорозвиненої Людської Цивілізації, яку ми бачимо сьогодні.
Виникає питання: Де вихід?
Вихід, насправді, у поверненні до витоків і до основ. До базових цінностей Людства. Для прикладу, Західна цивілізація, до якої належить і Росія, і Україна базується на трьох китах: Іудеохристиянській традиції, Античній філософії та Римському праві.
Саме дякуючи цим джерелам мудрості і сили наша цивілізація досягла тих висот, які нам демонструють і польоти в космос, і дива технології та інженерної думки.
Саме через нехтування базовими приписами релігії, філософії та права, зокрема, міжнародного права, ми як цивілізація виявляємося у підсумку – слабкими і нездатними дати раду викликам світу сього. Сказане стосується не лише цивілізації європейської, але також і Китайської, і Індійської, і Арабської.
Як показує історія, людство завжди переживає біду, коли починає йти всупереч Богу, всупереч Праву, всупереч Здоровому глузду та Моралі.
Війна Росії проти Україні є прикладом саме такого відкритого заперечення всіх правил і принципів, божественних кодексів і моральних настанов. Перед нами звірство, яке творить геноцид з усмішкою і цинізмом. Перед нами – сатанізм. Насправді.
Путінська війна відкрила своєрідні врата Пекла і тепер, як писав Шекспір: «Пекло – порожнє: усі демони тут». Демоні ці атакують не лише Україну, вони намагаються підпалити тепер й увесь світ: в Ізраїлі, Перській затоці, Індокитаї та всюди, де вони бачать можливість війни.
Однак, зупинити їх просто. Треба лише припинити війну в Україні й встановити тут Мир. Єдине, що Мир цей має бути Справедливим. Буквально тому, що без Справедливості надійного Миру – бути не може. Ні в Україні, ні в Ізраїлі, ніде.
Ми в Україні готові до серйозних компромісів, але…
Будь-які поступки не можуть допускати, аби Зло та Злочин залишалися непокараними. Це несправедливо. Заподіяна шкода і втрати мають бути відшкодовані і за Законом Божим, і в суто Платонівському розумінні речей, і на засадах класичного Права.
Адже й саме право, зокрема, Міжнародне Право є неживим, якщо воно не стоїть на твердині Справедливості і не живиться нею.
Концепцію цю можна продовжувати і розвивати в усіх бажаних напрямках. Наприклад, постулюючи очевидне:
«Ми не зможемо як Людство повноцінно вийти в Космос, колонізувати Місяць та заволодіти енергією Сонця і ресурсами планет Сонячної системи – без підкорення Штучного Інтелекту, однак сам Штучний Інтелект – ніколи не підкориться нам, якщо ми продовжимо бути та існувати як людство, яке сповідує Rialpolitik та домінацію «Принцип Сили».
Таке людство – загрузле у протистоянні імперій «ядерних фортець», які, конкуруючи між собою, намагаються «першими» осягнути щось, чого вони до кінця не розуміють, неминуче прийдуть до того ж таки Кінця Світу, коли той самий Штучний Інтелект їх самих і вб’є. Це просто є неминучим.
Однак, нам зараз важливо зрозуміти, що всі ці логічні побудови – попри всю свою істинність – є важливими нам у першу чергу для того, аби змусити зовнішніх акторів Світу сього – дати нам зброю.
Зброю у кількості – достатній для того, аби припинити загибель наших людей, змусити Путіна вийти з України та укласти з нами гідний і Справедливий Мир.
Мир, який дасть нам гарантії спокою та безпеки, як мінімум на ближчі десятиліття.
Якою мала б бути – нестандартна мирна пропозиція України – зараз, певно, теж не варто.
Зате необхідно наголосити на кількох пропагандивних тезах та лініях аргументації, які у нас не використовуються.
Як мінімум, не повторюються чітко і точно – різними спікерами, у різних формах: візуально, текстово та усно, потрапляючи у резонанс та розхитуючи гнилу «Вавілонську вежу» російської ідеології, яка поєднала між собою несумісне та ще й на додачу своїм борцунам за «рускій мір» поприкріплювала на чоло латинcьку літеру «Z».
Ось декілька таких ліній / наборів тез:
- Путін напав на Україну як Гітлер: підло – без оголошення війни – нічними й масовими ракетно-бомбовими ударами по мирних містах України.
Коли люди спали й не чекали біди, сотні балістичних та крилатих ракет і не менша кількість літаків увірвалися в повітряний простір України, аби цих людей та їхні міста нищити і вбивати. - Одночасно цілі орди російських військ зайшли в Україну з різних напрямків, аби буквально вбити нашу державу та наш народ. Аби України більше ніколи не існувало. Однак…
Бог виявився – проти і Ворог людський зазнав невдачі. Йому не підкорився Київ – матір городів Руських. Бог тоді прямо не захотів, аби Київ підкорився – орді.
- Війна українського народу є істинно – справедливою.
Усі архетипи справедливої війни зійшлися і проявилися тут в усій свої силі. Натомість війна Росії є – загарбницька, несправедлива, підступна і підла. Її метою є поневолення і вбивство, насильство та захоплення чужого.
Наша ж війна є: справедлива, козацька, визвольна, народна і партизанська. Це війна за Свободу і Незалежність. Війна за Справедливість і саме Життя. Істинно – Вітчизняна війна. - Тому ми і кажемо: «Наша війна – Вітчизняна: Ворог буде розбитий».
- Росія - це вершник без голови. Ядерний шантаж Путіна усьому світу остаточно продемонстрував, що сутність, яка заволоділа очільниками Кремля, є Безтямною у своїй гордині і готовою на все, аби довести свою зверхність над принципами Добра і Справедливості.
Зупинити цих «Бісів» Достоєвського може лише Сила у поєднанні із добрим словом. Бо треба розуміти: багато мільйонів росіян – проти війни. Нам усім треба, щоб таких людей в Росії ставало з кожним днем – більше. - Український письменник Гоголь, описуючи життя Росії, використав
словосполучення «Мертві душі». У цій Поемі наш видатний творець показав макабричний обрах «Тройки».
Так званої «птіци-тройки». Кожен, хто перечитає той його опис побачить, що в ньому немає нічого гарного. Є щось безтямне, дике і страшне. Без царя в голові.
- Дехто вважає, що в третій частині «Мертвих душ» наш Гоголь збирався сказати правду і пояснити, що весь безум Московії є результатом – страшної зради.
Зради, на яку пішло свого часу Московське царство, вступивши у протиприродний союз із Золотою Ордою, зрадивши таким чином Київську Русь.
Ця війна, яку ми зараз бачимо, це новий наступ все тієї ж Орди на святу Київську Русь і єдиний правильний спосіб для Росії – з честю вийти із цієї війни це – подвиг. - Подвиг, про який неодноразово писав і все той же Достоєвський. Це подвиг істинного та щирого – покаяння. Покаяння перед Руссю та Україною.
Власне, Руссю-Україною.
Тут, безперечно, можна написати ще багато про те, що Україна ніколи не була членом НАТО.
Що нам ніхто такого членства зроду не обіцяв і навіть не пропонував.
Що, натомість, без України СРСР ніколи б не переміг Гітлера і це видно хоча б по тому, як неймовірно «триденна СВО» вже розтягнулася на 1000 днів і зайшла у третій рік свого «безславного ублюдства».
Мало того, якщо Путін таки здумає застосувати проти нас ЯЗ, то це стане ні чим іншим, як прямою декларацією та визнання ним своєї абсолютної поразки.
Поразки в Україні, яка ніколи нікому нічим не загрожувала і ні на кого не нападала.
Яка хоче лише одного, - що б їй дали святий спокій і забралися з її землі геть.
Яка, попри всі лукаві звинувачення у корупції, виявила здатність тримати удар такої сили, якого б на її місці не витримала б ні Польща, ні та ж сама Франція, ні Німеччина, ні будь-хто інший у Європі.
Одним словом, на додачу до сказаного було б ще добре пред'явити Путіну та світу власну пропозицію Справедливого Миру та завершення Війни, але вже й сказаного достатньо, аби ефективно розгорнути активний інформаційний наступ на редути противника.
Вони падуть, якщо діяти легко і сміло, «як до бою спис».
Так, як Україна діяла вже не раз, зокрема, на початку війни, коли нас тут нікого не цікавило: хто якою мовою розмовляє, і хто до якої Церкви ходить.
Коли разом з тим із нами був Бог. І пригадайте, як усміхалася нам тоді Перемога.
Цими днями вона знову усміхнулася до нас, і чекає.
З Богом!
*АК -- авторська колонка: всі думки та висновки -- авторські
Радіо Трек: НОВИНИ
