Регулярні мати на перервах та «живі зомбі» на уроках, - чому деяких учнів в Німеччині повертають у підготовчі класи
Вчителька-практик дала декілька порад, на розвиток яких навичок у дітей варто звернути увагу батькам
Харків’янка Тетяна Спіріна-Сметана, яка викладає у німецькій школі для українських дітей, написала допис у Facebook, про те, чому українських учнів з німецьких класів повертають назад до адаптаційних «брюкенкласів».
Українка дала коротку передісторію:
Німецька система освіти отримала величезну кількість дітей з України. Тому в деяких регіонах, принаймні, в Баварії, були створені «брюкенкласи», класи-місточки. Вони створювалися в середніх школах.
В них учні опановували лише німецьку, математику та англійську, а також спорт, кулінарію, мистецтво та працю. Діти з цих класів, поступово, в залежності від швидкості опанування німецької, переводилися до регулярних німецьких класів.
Відповідно, діти, які не «потягнули» в гімназіях німецькі чи інтеграційні класи, також перенаправлялися до класів-місточків.
Наразі такі класи завершують роботу, і у вересні цього навчального року їх більше не буде. Але зараз ці класи знову наповнюються дітьми, - зазначила Тетяна.
Пояснення німецьких вчителів, звісно, однакове - не володіє німецькою на достатньому рівні.
Жінка розповіла про необхідність сформованості навичок, які дозволяють українським учням успішно навчатися у регулярних класах німецьких шкіл.
Подаємо її розповідь у скороченому викладі:
1. Навичка роботи з інформацією, з текстом.
Прочитати, виписати незнайомі слова, перекласти текст, навіть повністю використавши перекладач - річ, на жаль, для багатьох учнів незрозуміла.
2. Навичка тримати увагу та концентруватися.
Педагогиня відзначає, що концентрація уваги у наших учнів, особливо на 1 та 2 уроках (а це найчастіше якраз німецька мова) нульова.
Учні, які ввечері погралися в гаджети до 10 години вечора, потім поспали, а о 4-й ранку знову прокинулися, щоб пограти «втиху», сидять після цього на уроках в стилі «живі зомбі».
Це мій великий біль, постійні прохання та пояснення батькам, але маємо те, що маємо.
Не у всіх, але 80-90%.
Результат - матеріал уроку, якщо його не повторити 25 разів, просто «не почують» чи «забудуть».
Також українка розповіла про правило німецьких педагогів : «кожен має власний темп засвоєння, хай приходить ще на рік повторювати матеріал», виглядає демократично.
Німецькі вчителі вважають, що раз така мотивація, то це ок.
«Власний темп», власна відповідальність, власний вибір. На відміну від ситуації в українській школі, де всі навколо танцюють з бубнами, і тягнуть за вуха в наступний клас.
3. Навичка відтворювати побачену письмову інформацію письмово, простіше кажучи, переписувати.
І в подальшому структурувати інформацію.
70% учнів, з моєї практики, не можуть ідентично на 100% переписати інформацію з дошки або з підручника в зошит.
Просту табличку. Для німців - це базова навичка № 1 - відтворити все ідентично, підкреслити, зробити рамочку.
4. Навичка ставити запитання вчителеві, коли щось не зрозуміло.
Це велика проблема! Величезна! - пише вчителька у німецькій школі для українців.
Українські учні вважають, що перепитати щось у вчителя - показати, щи ти тупий!
Німецькі вчителі вважають, якщо учень не ставить запитань, то він не замотивований на навчання і ігнорує учбовий процес.
На спільних вчительських кавах, коли це з'ясувалося, німецькі колеги щиро дякували.
Для них це було абсолютно незрозуміло, чому діти нічого не запитують, а потім нічого не роблять, бо не розуміють.
5. Навичка поважати вчителя та реагувати на його зауваження.
Відсутність цієї навички також причина того, що учнів «повертають» у адаптаційні класи.
Про «вихованість», регулярні мати і ігнор зі сторони учнів я писати не буду.
6. Навичка регулярно вчити нові слова та працювати над своїм лексичним запасом.
Класика вивчення слів: виписати в словник, перекласти слова та вирази, зробити лексичні картки, писати словникові диктанти, грати в Kahoot. В рамках уроку можна виділяти час на це, але без додаткової роботи вдома з батьками, без повторення, слова самі себе не вивчать.
7. Навичка самостійно працювати і опановувати нове.
Поясню просто.
Є учні, які, поки сиділи у розподільчому таборі, закачували Duolingo і приходили до школи через 3 тижні вже як мінімум з початковим рівнем німецької.
Знаходили купу матеріалів на Ютюбі і опановували німецьку так, що через пів року йшли до гімназії.
А є учні, які «сидять на попі рівно» півтора року, нічого не вчать і не збираються, і навіть домашнє завдання не можуть доробити до кінця.
Результат зрозумілий, - написала Тетяна.
От тільки не знаю, куди вже їх будуть відправляти німецькі вчителі, коли закриються класи-місточки.
Це відбудеться вже у серпні 2024 року.
Єдине, що мене завжди заспокоює - ніхто не сидить у школі з бородою.
Усі її завершують і рухаються далі по життю.
В будь якій країні.
Навіть в Німеччині.
Допис зібрав близько тисячі коментарів. Багато з яких підтверджують та висвітлюють і інші проблеми українських учнів, навіть удома в Україні.
Чимало батьків взяли висновки Тетяни на замітку:
Дякую. Дуже цікаво було читати. Від себе додам, але я більше працюю з підготовкою до вступу в вищі навчальні заклади по світу. Дуже велика проблема з написанням ессе - те, що колись було типу «изложение» . З західній освітній культурі це - основа основ старших класів і обовʼязковий пункт для вступу. За моїм спостереженням, для наших дітей, це ну архі складно.
дякую, маю схожі спостереження. моя дитина з досвідом украінськоі школи та хоумскулінгу в перші місяці ділилася тим, що основні проблеми (і часто також повільний темп руху) пов"язані з освітнім багажом його однокласників, не з якістю німецькоі системи.
Дуже важливий допис! Зокрема, точно підмічена різниця між тим, як українські учні ставлять/не ставлять запитання і як це сприймається німцями. Тож, можливо, німці мають рацію про свій темп і свої особливості. Наші діти потрапили в інші країни травмованими війною і часто не за власним бажанням. Усе це впливає на адаптацію і навчання.
Закинула ваш текст своїм підопічним в Польщі. Ці правила не мають кордонів і не обмежуються країнами. Це кордони в наших головах!
Були також ті, хто знаходив пояснення для поведінки українців:
Частина дітей страждає від депресії. Багато випадків спроб самогубства і багато вдалих. Не робіння уроків і нічого не робіння - це одна із симптомів депресії. Є ще перманентних стан, що дитина ніби робить але з під тиску, що теж свідчить про тяжкий емоційний стан.
Можливо, я скажу зараз цинічні слова, але після 2-х років роботи ознак депресії в жодного учня українського класу не помітила. Батьки, мали б бажання, завжди можуть знайти психологічну допомогу онлайн в Україні безкоштовно. Я вважаю, що цю сторону медалі мають пропрацьовувати, в першу чергу, батьки дітей. А не «затикати» їх гаджетами та відправляти до школи як до камери схову, яка їм усе «зобов'язана». Так, у перший рік примусової еміграції усім було не до цього, але зараз вже пройшло 2 роки, і це вже не «депресія», а банальна лінь з боку батьків та неповага до своїх дітей. І тотальна гаджетизація. Проблема депресій - це проблема в першу чергу сімейна, а не шкільна. Тому і є випадки, коли дітей вилучають із сімей у батьків з асоціальною поведінкою, в тому числі і в українських батьків, що дуже прикро. Бо ювенальна юстиція і так далі.
наші діти не вміють вчитися. Наші діти не вміють мріяти. Часто (в більшості випадків що я зустрічала) уявлення наших дітей про булінг лише їх уявлення та страхи. Бувають проблеми? А як же. Але частіше так, як написала Тетяна.
Радіо Трек: НОВИНИ
